Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

ЦДАВОУ — Ф. 3683 — особистий фонд Середи М. Т.; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 137; Середа М. Отаманщина, Отаман Волох//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 5. — С. 12–14; Середа М. Отаман Палієнко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1929. — Ч. 3. — С. 22–24; Середа М. Отаман Козир-Зірка// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 11. — С. 11–13; Середа М. Отаман Юрко Тютюнник//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10. — С. 15–17; Середа М. Отаман Волинецу/Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 7–8. — С. 21–25; Середа М. Отаман Божко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 1. — С 10–12; Середа М. Отаман Ангел//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930 — Ч. 9. — С. 14–16; Середа М. Отаман Шепель// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 2. — С. 6–8; Середа М. Отаман Ляхович//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 12. — С. 18–20; Середа М. Отаман Семосенко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 4. — С. 12–14; Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі, 1920–1939. — Львів. -2000. — С. 132

(16.05.1888-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Верхньодніпровськ Катеринославської губернії. На військовій службі з 1908 р. Закінчив Іркутське військове училище (1912). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. Під час Першої світової війни потрапив до австро-угорського полону.

З травня 1916 р. брав участь у діяльності українського гуртка військовополонених-офіцерів. З квітня 1918 р. — командир 3-го куреня 3-го Сірожупанного полку 1-ї козацько-стрілецької дивізії, сформованої австро-угорським командуванням у таборах військовополонених-українців. У вересні 1918 р. був усунутий з посади за протигетьманську агітацію. З грудня 1918 р. — помічник командира Вінницького полку військ Директорії. З березня 1919 р. — помічник командира 2-го окремого учбового куреня Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — командир 1-го Подільського полку Коша охорони Республіканського ладу УНР. З березня 1920 р. — помічник командира запасного куреня при 4-й бригаді Армії УНР. З 15.05.1920 р. — командир 7-го куреня 3-ї запасної бригади Армії УНР. З 18.08.1920 р. — завідувач господарства 7-го запасного збірного куреня Армії УНР. З 10.11.1920 р. — командир 3-го кулеметного куреня 2-ї бригади 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР, на чолі якого 11.11.1920 р. був інтернований у Румунії.

З 1922 р. до 1940 р. очолював українську громаду у м. Джурджа, Бессарабія. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр 1067. — С. 70–71; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 73–74, Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 83; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 158; Порохівський Г. Українська військова еміграція в Румунії//Табор. — 1929. -Ч. 11. — С. 76–86; Ч. 12. — С. 75–82. — Ч. 13; Вдовиченко О. Українська військова еміграції в Румунїї//Український Комбатант. — На Чужині. - 1956. -Ч. 4. — С. 20–21.

(?-24.05.1919) — старшина Дієвої армії УНР.

Походив з Чернігівщини. Останнє звання у російській армії — підполковник (?).

З січня 1919 р. — командир 1-го куреня 1-го Синього полку Дієвої армії УНР. З кінця квітня 1919 р. — помічник командира цього ж полку. Загинув у бою за м. Оринін на Поділлі.

Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101.

(21.09.1897—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Герцацьке Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії. Останнє звання у російській армії — прапорщик.

Сидоренко Сергій, фото 1919 року (Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 9)

У 1918 р. перебував у складі Українського Козацтва Чернігівщини. З грудня 1918 р. — командир окремої кінної сотні на Чернігівщині. У 1919 р. — командир сотні у складі кінного дивізіону 2-ї пішої дивізії «Запорізька Січ» Дієвої армії УНР. З січня 1920 р. — помічник командира 2-го кінного полку ім. І. Мазепи 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії

Сидоренко Сергій, фото 20-х років (ЦАЛКФАУ)

УНР. у 1921 р. та станом на 15.09.1922 р. був приділений до штабу 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.

З 1923 р. до 1939 р. жив на еміграції у Каліші. Станом на 1958 р. мешкав у Новому Ульмі (Німеччина). Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 923. — С 18–25; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 99. — С. 51–53; Ремболович І. 1918 рік на Чершгівіцині//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 95–98; Середа М. Отаман Ангел//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 9. — С. 14–16.

(08.11.1895–1963) — підполковник Дієвої армії УНР.

Народився у м. Біла Церква. Навчався у Гірничому інституті (Санкт-Петербург). Закінчив Артилерійську Технічну школу (Петроград, жовтень 1917), навчався в Єлисаветградському кавалерійському училищі.

У 1918 р. закінчив Інструкторську школу старшин, служив у 1-му Залізничному полку Армії Української Держави. У листопаді 1918 р. був одним із активних учасників протигетьманського повстання на Київщині. У 1919 р — отаман повстанських загонів у районі Таращі, згодом — старшина Київської групи Дієвої армії УНР. З травня 1920 р — начальник розвідчого відділу штабу 4-ї Київської дивізії Армії УНР. З жовтня 1920 р. — командир 4-го кінного Київського полку 4-ї Київської дивізії Армії УНР. 25.10.1921 р. на чолі Відділу Окремого призначення (створеного на основі 4-го кінного Київського полку 4-ї Київської дивізії Армії УНР та доданої батареї) прорвався на територію Радянської України, де вів бойові дії та партизанив під час Другого Зимового походу Ю. Тютюнника. 29.11.1921 р. повернувся на польську територію. Під час Другого Зимового походу був поранений. Відмовився повертатися до таборів інтернованих українських вояків у Польщі, через що з 01.01.1922 р. офіційно рахувався дезертиром.

Сидорянський Михайло, фото 20-х років (За Державність. —