Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
26.10.1917 р. був призначений командиром 4-го Сердюцького Георгіївського імені Івана Богуна полку у Києві (колишнього — 1-го Київського Георгіївських кавалерів) військ Центральної Ради. З 01.01.1918 р. — помічник начальника залізничної охорони Лівобережної України. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до рангу військового старшини. У 1919 в українській армії не служив. З серпня 1920 р. до 12.09.1920 р. — командир 2-ї бригади 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. Згодом — приділений до штабу 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. Дезертував у серпні 1921 р.
Повернувся в Україну. У 1920-х рр. жив у Києві, працював агрономом. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 115. — С 4; Оп. 2. — Спр. 653. — С 30; Тарнавський А Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Лтгопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 1. — С. 22, Монкевич Б. З останніх днів 6орагь6и//Атгопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. -Ч. 6. — С. 4–7; Пекарчук І. Правда про 10 і 11 листопада 1920 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 1. — С 8–9; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. -Москва -2004. — С. 745.
СЕЛЕГІЙ Михайло Максимович
(27.02.1897-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Охтирка. Останнє звання у російській армії — поручик.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1922 рр. — старшина 20-го куреня 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 34–36.
СЕЛЕЦЬКИЙ Федір Йосипович
(28.12.1885-04.05.1919) — сотник Дієвої армії УНР (посмертно).
Походив з родини учителя. Закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. 23.07.1914 р. був мобілізований однорічником 1-го розряду до 67-го піхотного Тарутинського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня. Був двічі поранений. 06.11.1914 р. отримав звання прапорщика 01.06.1915 р. закінчив 4-ллісячні курси Олексїївського військового училища. З 03.02.1916 р. — начальник поліцейської команди
17-ї піхотної дивізії. З 03.03.1916 р. — командир взводу дивізійного обозу 17-ї піхотної дивізії.
На І Всеукраїнському військовому з'їзді 18–20.05.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З березня 1918 р. — секретар Військового міністерства УНР, начальник воєнно-комісарського відділу Українського Генерального штабу. З грудня 1918 р. — начальник загальної управи Військового міністерства УНР. Героїчно загинув у бою під с. Розваж Острозького повіту Волинської губернії. Під № 1 довічно занесений до списків Армії УНР.
Селецький Федір, фото 1919 року (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 137.759; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 170; Кедровський В. В боротьбі за Державність//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 9—22.
СЕМОСЕНКО Іван
(1894–1920) — повстанський отаман.
Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У 1917 р. служив у 2-му Українському козацькому полісу ім. П. Полуботка військ Центральної Ради. У листопаді 1918 р. сформував у Лубнах окремий партизанський загін, на чолі якого брав участь у боях проти гетьманських частин під час протигетьманського повстання. У січні 1919 р. переїхав на Правобережну Україну, де загін був розгорнутий у т. зв. Запорізьку бригаду ім. С. Петлюри у складі двох куренів при кінній та кулеметній сотнях. Після перебування на фронті у березні 1919 р. залишки бригади в середині травня 1919 р. були передані до складу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. 01.05.1919 р. І. Семосенко був заарештований та перебував під слідством за звинуваченням в організації єврейських погромів. У жовтні 1919 р. був звільнений з кам'янецької в'язниці частинами Збройних Сил Півдня Росії, які вступили до міста. З 17.01.1920 р. був військовим комісаром та командувачем т. зв. червоних повстанських військ Брацлавського повіту. У квітні 1920 р. вступив до 2-ї (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР, але незабаром був викритий як такий, що перебував під слідством. Намагався втекти, але на чеському кордоні був схоплений польською поліцією та переданий до рук української влади. Страчений за звинуваченням в організації єврейських погромів.
Середа М. Отаман Семосеш<о/УЛітопис Червоної Калини — Львів. — 1930. — Ч. 4 — С. 12–14; Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). -Київ. — 2003. — С. 280; Денник Начальної Команди УГА — Нью-Йорк — 1974 — С 186–188.
СЕРЕБРЕННИКІВ Михайло Олександрович
(19.09.1873—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив гімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1900), служив у 124-му піхотному Воронізькому полку (Харків), у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Військово-інтендантську академію. У 1914–1917 рр. служив в інтендантському управлінні XII армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — полковник.
Станом на 29.09.1919 р. — начальник Головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — 1911 — С 1692.
СЕРЕДА Михайло Тимофійович
(1887–1939) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З грудня 1917 р — в. о. начальника штабу 1-ї Української дивізії військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — начальник оперативного відділу штабу 2-ї пішої дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави та Дієвої армії УНР. 17.03.1919 р — начальник штабу 1-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — приділений до штабу Дієвої армії УНР. З 09.10.1920 р. — начальник штабу Запасних військ Армії УНР.
Середа Михайло, фото 1919 року (Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 1)
У 1920—30-х рр. викладав історію в Українській гімназії у Каліші. Автор численних спогадів. За деякими свідченнями у 1945
