💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Проти червоних окупантів (частина 2) - Яків Гальчевський-Войнарівський

Проти червоних окупантів (частина 2) - Яків Гальчевський-Войнарівський

Читаємо онлайн Проти червоних окупантів (частина 2) - Яків Гальчевський-Войнарівський
був мрійник, закоханий в традиції минулої козаччини, мав тенденції зарозумілости. Був трохи хвалько, любив і добре випити, та був він патріот, готовий на смерть, відважний, а при тому товариський. Дивно, що він жив більше почуваннями, ніж розсудливістю; орієнтаційний змисл був у нього слабо розвинутий. Хто йому імпонував, до того він був карний, здисциплінований. але кого Хмара не любив то заховувався визиваючо і ображаючо, хоча б це був і його зверхник. В 1922 році Хмара мав років 32, росту був середнього, з українськими довгими вусами, ходив цілий час в баранковій сивій шапці, а на одній щоці мав велику „бурульку" та, на загал, виглядав на того козака з картини Ріпина: „Як війна, то війна…"

Отже отаман Хмара мав вторік невеликий відділ і разом зі своїм помічником, поручником Антоньчиком, приєднався до полк. Палія. Видно Палій післав Хмару звязковим до ген. Тютюнника, у якого він залишився комендантом кінноти з 50 шабель. Ген. Тютюнник затвердив за отаманом Хмарою рангу сотника української армії, і оце знову сотник Хмара прибув в Україну.

Один зі селян оповідав мені, що отаман Хмара був у нього і говорив про свої пляни: має він бути,„агальним отаманом", а тим всім, як Орел, Шепель і т. Ін., то Хмара дасть райони, бо так „казав" йому Гол, От. Петлюра й ген. Тютюнник. Від того селянина я довідався, де Хмару шукати.

На другий вечір ми були в 10 км. від „Млинка" в лісі на захід. Звідсіль я післав козаків під проводом підхорунжого Харка, щоб знайшли мені Хмару й показали йому дорогу до мене. Отаман Хмара був без коня, тому я дав козакам запасового коня зі сідлом. По кількох годинах Харко-Сензюк повернувся з 10 козаками, з ним приїхав і отаман Хмара. Харко розказував, що Хмара при зустрічі думав, що це червоні, і почав ховатися; аж господар, який знав Харка, впевнив його, щоб не боявся, тоді козаки з отаманом зустрілися.

Входить отаман до хати, де ми були. Очі всіх моїх старшин з зацікавленням звернені в його бік. Хмара не знає, хто є серед них комендантом, а старшини на його запит, показали на мене. Він підходить, вітаємось, знайомлю Хмару зі старшинами. Всі сідаємо. Я перший говорю:

— Ви, пане сотнику, (вже два тижні в нашім районі і не бажали нас бачити. Чи можна знати причину?

— Я, пане отамане, по-перше боявся, щоби мене не взяли за большевицького агента, а по-друге — бачите, як виглядаю: обдертий, босий. Думав одягнутись, підібрати кілька козаків і тоді з вами балакати.

— Чи ваша балачка зі мною мала виглядати так, як ви балакали з бабами на Млинку? Виразніше: ви говорили там селянам, що стаєте начальником всіх повстанців, а мені і іншим дасьте відповідні райони. Згоджують, лише давайте наказ від Головного Отамана, бо коли наказу не маєте, то мусите мати на увазі, що я є офіційно вибраний і затверджений 1. 5. б. р. зїздом повстанцях оргазацій Поділля. А від того часу маю такий звичай, що місцевим отаманам і прибуваючим з-за кордону я прнділюю відповідні райони для повстанчої діяльности. Для координації боротьби з червовими всі повстанчі ватажки отримують від диспозиції мене. Ніхто з отаманів не діє на свою руку, а всі разом, пляново ми боремось з червоними. Отже, пане сотнику, чи згоджуєтесь співпрацювати з нами, чи підете своєю дорогою?

— Згоджуюся працювати з вами, пане отамане.

— Щиро вам дякую. Моє рішення таке; ви побудете два тижні з нами для обзнайомлення з методами боротьби. Ми вас причепуримо, озброїмо, а по двох тижнях дам вам кількох старшин і з пів сотні козаків. Від 7–8 червня ви будете самостійним командантом кінної повстаячої бригади ч. 1.

Офіційна розмова скінчилася. Отаман Хмара почав інформувати нас, що в Польщі чувати. Говорив, що українці в таборах вже отримали зброю, що десь біля 15, 8. будуть над Україною літати літаки, робити мертві петлі, а це означуватиме початок загального повстання в Україні. Ще багато говорив сот. Хмара про розмову з Головним Отаманом на Алеї Руж у Варшаві, та ген. Тютюнником у Львові.

Інформації отамана Хмари були пропагандового характеру й ніяк не надавались для нашого сприймання, як старшин. Тому я запитав Хмару, чи він вірить в те, що говорить. Хмара відповів, що він хоче підтримати нашого духа. Кажу сотникові, що ми не потребуємо штучних застриків. Не підтримував нашого духа ніхто вже два роки, то й тепер підбрехеньок не потребуємо. Хочемо лише голу правду, яка нас не злякає—навіть найгірша — але чиста.

Після вечері я післав одного старшину з 15 козаками до села Ревухи. Довідався, що з Харкова приїхав комісар Ревуцький на відпустку. Того визначного комуніста козаки арештували, а його брат утік. Мій старшина дістав повновласть розстріляти Ревуцького., що він і зробив. Пізніше виявилося, що власне втік комуніст із Харкова, а розстріляно його брата, члена летичівського Ревкому.

Допит цього Ревуцького дав деякий матеріял з життя комуністів у Летичеві. Їх діяльність, особливо жидків-комуністів, мене денервувала. В повітовій вязниці було багато арештованих за так зв. „бандитизм". Рішив знайти отамана Байду-Голюка і спільно з ним заатакувати Летичів, тим більше, що війська багато там не було. Місто Летичів я здобував вже декілька разів: перший раз у грудні 1918 року, коли там вибухнуло большевицьке повстання, а другий раз перед приходом української влади в літі 1919 р.

Чути поодинокі вистріли з крісів, револьверів; інколи коротку серію кулемета. Козаки господарюють хутко. Вже заладовано декілька підвод з мануфактурою та різними виробами з воєнної кооперативи. Політичиних вязнів в числі 17 випущено: десять із них проситься, щоб прийняти їх до себе. Приймаю їх, а сім звільнених наганяю домів. Криміналісти залишились у вязниці під ключем.

ГПУ оточене 6-метровим колючим дротом і бережене окремою охороною, пробувало боронитись. Кілька ручних гранат і серій з люїсів позбавили відваги „героїчних" жидків. Моя козачня впала до будинку, ломом і стрілами повідчиняля двері. Варта обеззброєна, на місці забита. 8-ох чекістів ми схопили, бо колючий дріт не дав їм змоги втікти. На питання, де арештовані, відповіли, що на долі, в льоху. Козаки й там виломали двері. В одній кімнаті була „мордовня". На цементовій долівці

Відгуки про книгу Проти червоних окупантів (частина 2) - Яків Гальчевський-Войнарівський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: