Проти червоних окупантів (частина 2) - Яків Гальчевський-Войнарівський
Нераз були різні типи з-за кордону й малювали все в рожевих кольорах. Такі безсумнівні баналюковці оперували аргументом, що „буде війна Польщі з большевиками", а тим особам треба було пояснити, що вся Европа по світовій війні змучена та спочиває — одні на лаврах, а другі пригноблені, але всі знесилені фінансово, господарчо й економічно. Нова війна може бути і буде напевно, однак по здеґенерованні переможців світової війни та соліднім приготуванні переможених і покривджених Версальським миром. Щодо можливостей війни між Совітами і Польщею, то вона існує в нездорових головах наших емігрантів. Совіти перебудовуються на нових соціяльних засадах, а Польща молода, слаба держава. Не було війни з приводу диверсії Тютюнника, не буде її тепер. Нам треба самим собі радити, бо еміграція, відірвана від рідного грунту, серед злиднів животіє і не може відіграти рішальної ролі у визвольних змаганнях здалека: роля всіх еміграцій завсіди мінімальна, допомагаюча. Тільки винятково сильні, революційні одиниці можуть в часі революції прибути з-за кордону і обняти провід, та революція мусить бути викликана місцевим елементом.
Що нам залишається робити? Бути тим „місцевим елементом", який, як дріжджі в тісті, ворушить цілою густою масою українського народу в дусі національної боротьби. Мусимо опиратися тільки на свої власні сили. Ми є свідомі того, що не маємо навколо сприяючих нам сусідів. З Москвою боремося, з Польщею не по дорозі, бо вона боїться незалежної України, не хочуть того й румуни, мадяри, чехи загарбали Підкарпаття — отже кому бажана Україна? Литві, білорусам, слабим балтійським державам, далекій Фінляндії, до певної міри туркам. Інтереси відбудовання України є поза орбітою зацікавлення Франції з огляду на її, „дочку" Польщу, Англію Україна не цікавить, бо вона не зазублюється з лініями англійської експанзії і лежить далеко від її імперіяльних шляхів.
З числа великих держав нами може цікавитися Німеччина та Італія, які тепер мають свої важніші справи. Є стара засада, що хто знає біду, то іншому в біді поможе. Тому можіна дивуватися, що наші політики провадили „свою політику" і знайшли собі осідок якраз там, де не треба — в Польщі, Чехії, Румунії, Франції. Ми в Україні нераз завдавали собі питання, чому вся наша, еміграція не зосередилась в Берліні, Литві, Турції, Фінлянді, Італії. Чому Головний Отаман сидить у Варшаві зі всіма своїми міністрами?
Ми зупинялись над тим, що наша національна боротьба надзвичайно складна, бо Україна пошматована Версальським трактатом між 4-ох сусідів, і жоден з них не може бути нашим контрагентом у політиці. Навпаки, всі вони дійдуть до порозуміння нашим коштом. Краще для нас було б мати всі землі під одною окупацією. Тому мусить колись наступити, внаслідок нової війни, упадок цих держав, які захопили наші землі, а на їхніх руїнах, прийде й воля.
Те, що ми робимо, має значіння: даємо ворогові знати про своє життя, а світові підкреслюємо, що ворог є окупантом України. Нехай і не виграємо бою, а ворогів покладемо тисячі. Нас може і не стати, але залишимо по собі память, легенду, для нових борців. Тепер будемо розростатись у силу, організуватись та бити комуністів. Щоб викликати загальне повстання, бракує нам і кермуючої еліти. Інтелігенція наша вже перенищена, а та, що залишилась, залякана, інертна: лише енергічніші одиниці є в наших руках, або працюють на місцях.
При обміні думок з пор. Голюком ми рішемо, що далі робити. Отже козаки Голюка не всі кінні. Треба буде негайно посадити всіх на коні. Це зробимо в найближчих днях. Тиждень всі летнчівці поїздять з нами, а потім Голюк буде діяти самостійно, як командант 1-ої Подільської Кінної Бригади.
Ми стали на постій під містом Ялтушковом. З міста Жмеринки проти нас виїхав відділ ҐПУ в складі 150 шабель. В лісі під Ялтушковом ми нежданно заатакували чекістів і в погоні здобули 38 коней з сідлами. Дня 12 травня мав пор. Голюк всіх своїх людей на конях. Сотник Погиба залишився при мені, а 8 його козаків я призначив до Голюка. Разом з ним було 52 кінних старшин і козаків. Начальником штабу от. Голюка, що прийняв псевдонім „Байди", став пор. Коростовський.
За кілька днів прибув із-за кордону підхор. Богданенко. Від нього ми не довідалися багато. Богданенко мав щераз повернутися до Львова, і хотів побачитися з ген. Тютюнником. Десь у половині травня він подався в свою дорогу. Я наказав йому поїхати до Варшави і поінформувати там Головного Отамана, аібо когось з його найближчих, про нашу діяльність. Другим завданням було: купити у Львові побільше револьверових набоїв, бо було їх у нас обмаль.
Поїхали ми в уіпипький повіт. Тут зустріли організаторів: пор. Лісового і хор. Надію. Вони обидва втікли з Полтавщини, проживали в одній цукроварні і провадили організаційну роботу. Лісового і Надію я забрав зі собою на „курс" повстанчої діяльности на два тижні. Коли прийде час, я мав намір Лісового з „ядром" виділити від себе, мав утворити його штаб, дати йому своїх козаків, яких він поповнить людьми з ушип. ького і могилівського повіту та почне діяти самостійно.
З району ушип. ького повіту ми вернулись в летичівський, де наступило врочисте виділення загону отамана Байди. Для нього під поглядом організаційно-тактичним я приділив 4 повіти: летичівський, камянець-подільський, проскурівський і могилівський. Умовляюся з Голюком, коли зустрінемося, та щоби він надіслав до мене підхор Богданенка, як цей повернеться з тамтого боку. Повторюю ще раз головніші завдання отамана Байди, і ми роз'їздимось.
Яків Голюк, псевдонім Байда, був родом з Летичівщини. Колись служив волосним писарем, а як почалася творити українська армія, він вступає до неї з самого початку та за бойові вчинки стає хорунжим, потім поручником у Київській дивізії. За заслуги на користь Батьківщини, на мій внесок, отаман Голюк-Байда в 1922 році був підвищений до сотника Української Армії. Характеристичними рисами вдачі Голюка були його енергія, рішучість та велика відвага. Інтелект Голюка розвинутий, він здібний і спритний, має також хист на провідника. При всіх цих позитивних рисах
