Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко
І справді, піднявся з колін великий народ, роками принижений і визискуваний, підняла свою голову горда і вільна нація, яка розірвала на собі пута шахрайства, неуцтва, зневаги, підняла голову нова нація нової й гордої держави — України.
Увесь демократичний світ із захоплення вітав появу нового демократичного суспільства в Європі, що заявило про бажання будувати своє життя на верховенстві права, що прагне мирним способом розв’язати свої політичні й економічні проблеми, уникнути протиборства і кривавого насилля. Тому не дивно, що сенатори США Джон Маккейн і Хілларі Родем Клінтон звернулися офіційно до Норвезького Нобелівського інституту з пропозицією представити нинішнього Президента України Віктора Ющенка до Нобелівської премії миру. Водночас вони пропонували вшанувати цією премією і великого друга України “героя революції троянд” в Грузії Михаїла Саакашвілі. Адже й справді, українці і грузини показали світові, що складні етнічні, соціальні та політичні проблеми можна вирішувати мирним шляхом.
Нову владу незалежної України чекає тяжка праця, вона мусить вдаватися до якісно нових суспільних, економічних, політичних та культурних стосунків. Адже в ході виборчої кампанії провладні російські кола, як свідчать українські аналітики, мобілізували максимум фінансових і пропагандистських ресурсів, виділили безпрецедентно могутню групу політтехнологів, щоб масовано обробляти свідомість більшості населення сходу й півдня України. І ця політична “бісівщина” успішно привела в дію гримучу суміш великодержавного шовінізму і “совєтської ментальності”, щоб розхитати українську державність “під прапором федералізму”, як зауважує відомий український політолог Олег Білий. Адже Росія не залишає давньої спроби відновити свої геополітичні амбіції прив’язати Україну до російських олігархічних груп і їхніх потреб. Зброєю в цій боротьбі тепер виступатиме ідея федералізації України, яка має привести, на їхню думку, до розпаду нашої країни. І це в той час, коли сама Росія, що є барвистою етнокультурною державою, останнім часом відмовилась від ідей федералізму і зайнялась унітаризацією своєї управлінської системи. Україні ж проросійські організації, що тепер відкрито проголосили гасло “Навеки вместе с Россией” і виступають під державним російським червоно–синьо–білим прапором, готують розколи, що обмежать її євроінтеграційні процеси загрожуватимуть втратою незалежності.
Отже, на нову українську владу чекає складна робота. А тому вона мусить опиратися на народ, щоб виправдати його сподівання, а народ мусить підперти свою владу довір’ям і працею. Це тернистий шлях, але його не обминути.
Як розвиватимуться далі події — покаже час.
Історія була немилосердною до українців. Ніякий інший народ Європи так не нищили, як український народ упродовж віків, фізично і духовно, навалами, голодоморами, концтаборами, розсіюванням у світах, денаціоналізацією і деморалізацією, нарешті, й атомною чорнобильською смертю. Він усе витримав. Звівся з колін. Випростався і відродив свою історичну пам’ять і свою державу. У своїй державі переступив ХХІ століття. Отже, він мусить пройти многотрудну дорогу, на якій його чекає нелегка творча праця. Іншого не дано.
ДОДАТОК
ДОКУМЕНТИ, МАТЕРІАЛИ
Нищення української мови поневолювачами України
У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів–ворогів, як українська від Польщі й особливо від Росії.
Нам вдалося відшукати низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови поляками, москалями і більшовиками–комуністами.
Перші бібліотеки з’явились на Русі в XI ст. Були це збірки грецьких рукописів, а також слов’янські переклади богословської літератури та богослужебних книг. Найбільші книгозбірні мали Києво–Печерський монастир та Софійський собор, при якому за часів Ярослава Мудрого працювало немало переписувачів. Мали свої бібліотеки й освічені бояри й удільні князі. Все це багатство було знищене…
1410 рік. Битва під Грюнвальдом. Прапор Львівської землі, з яким ішли галицькі воїни на битву під Грюнвальдом, як і згодом шабля Сагайдачного, кухоль гетьмана Богдана Хмельницького зберігаються у Кракові. Кілька універсалів Хмельницького — у бібліотеці Польської Академії наук.
1569 рік. Після Люблінської унії — гоніння на українські книги, надруковані на польській території.
1627 рік. Указом царя московського Михайла Федоровича та Патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь–коли в майбутньому купувати українські книги. У Москві спалено “Учительноє євангеліє” Транквіліона–Ставровецького разом з іншими його книгами та “Великий Катехизис” Лаврентія Зизанія Тустановського.
1672 рік. Указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому правителю.
