Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко

1869 рік. Видано закон: чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію неросійського населення.

1876 рік. Емський указ. Заборона ввозити українські книги з–за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав. Невипадково хор М. Лисенка змусили співати у концерті українську народну пісню “Дощик” французькою мовою.

1881 рік. Закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.

1887 рік. Рукопис граматики української мови цензор повернув не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.

1888 рік. Указ Олександра III “Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами”.

1889 рік. У Києві, на археологічному з’їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.

1892 рік. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

1894 рік. Заборона ввезення українських книг з–за кордону.

1895 рік. Заборона української читанки та українських книг для дітей.

1903 рік. На відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві не дозволено промови українською мовою.

1905 рік. Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

1906 і 1907 роки. Закриття “Просвіти” в Одесі та Миколаєві.

1908 рік. Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.

1910 рік. Указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь–яких українських організацій.

1914 рік. Указ Миколи II про заборону української преси.

1919 рік. Після завоювання України більшовиками — знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень — триста тисяч.

1921–1923 роки. Голод на Україні, що знищував основу української нації — селянство.

1922 рік. Ліквідація “Просвіт” на Кубані, у Зеленому Клину (на Далекому Сході) та в інших місцях проживання українців.

1929 рік. Арешт та судові розправи над українськими науковцями та духовенством — заміщення їх російськомовними.

1932 рік. Спланована та здійснена за підтримкою, чи пак з мовчазної згоди, “світового співтовариства” акція ліквідації українського народу в Україні, яка володіє 40 % світового чорнозему, умертвлено голодом до 10 мільйонів носіїв української мови, саме селян, щоб зберегти зрусифіковане міське населення. У містах введено карткову систему та паспорти.

1933 рік. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.

1938 рік. Постанова ЦК КП(б)У про обов’язкове вивчення в школах республіки російської мови.

1939 рік. Після “визволення” Західної України закриття частини українських і відкриття російських шкіл.

1940 рік. Депортація населення Галичини до Сибіру.

1946 рік. Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, наближеного до російського.

1946–1947 роки. Голод на Україні.

1946 рік. Л. Каганович провів чистку серед діячів української культури. Знову депортація до Сибіру населення Західної України. План вивезення українців до Сибіру зірвався через нестачу вагонів.

1949 рік. Заборона повертатися в Україну тим робітникам, котрі були вивезені під час війни разом зі своїми заводами. Для відбудови промисловості в Україні присилали росіян.

1958 рік. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17.04.1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну постанову.

1961 рік. XXII з’їзд КПРС — нова програма партії про “злиття націй” в єдиний радянський, тобто російський, народ.

1961 рік. Репресії проти захисників української мови та культури.

1970 рік. Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження їх тільки в Москві.

1972 рік. Друга після війни чистка і репресії проти українства. Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за недостатню боротьбу з націоналізмом. Арешти.

1975 рік. Нова цензура “Кобзаря” Т. Шевченка.

1978 рік. Колегія Міносвіти УРСР видала директиву “Про вдосконалення вивчення російської мови в українських школах”.

1979 рік. Ташкентська конференція “Російська мова — мова дружби народів”.

1983 рік. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу “Про поліпшення вивчення російської мови у школах республік”. Доплата за викладання російської мови 15 % та поділ класів.

1989 рік. Постанова ЦК КПРС “Про єдину офіційну загально державну мову в Радянському Союзі” (російську). Те ж у проекті Конституції М. Горбачова.

1989 рік. Верховна Рада Радянського Союзу видає закон про мови народів Радянського Союзу, яким закріплює за російською мовою статус офіційної на всій території Союзу.