Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

А щоб з’ясувати, де правда, треба йти у своїх міркуваннях зовсім іншим шляхом: тут потрібна не віра, а дослідження, перевірка; треба перевірити і дослідити з точністю і достовірністю, при яких саме обставинах відбувається чи відбувалася та чи інша подія; слід з’ясувати всі ці обставини і розібратися в них. Треба ще з’ясувати, які обставини були причиною події; треба разом з тим з’ясувати, хто і як був очевидцем цієї події і що він за людина, цей очевидець, — розумна чи дурна, упереджена чи неупереджена, темна чи знаюча. Слід ще відокремити з розповіді очевидця правду від прикрас: те, що є, від того, що здається. І треба зробити це цілком безсторонньо. Звичайно, дуже легко пояснювати незрозуміле явище дією надприродних сил. Пояснюючи їх так, слід лише сказати про них: «Це, мовляв, чудо», — та на тому і заспокоїтися. А що коли це зовсім не чудо, а та сама природа? Та мало чого є в ній незрозумілого! Те, що сьогодні в ній ще незрозуміле, можливо, стане зрозумілим завтра. Подивись, досліди, добре обміркуй — тоді і збагнеш навіть те, що з першого погляду здається чудом.

Легке пояснення природи не завжди буває справедливим. Під час читання різних старовинних розповідей про щось чудесне і таємниче насамперед має постати запитання: а чи так це було насправді? Чи не додали чого від себе самі розповідачі? Чи не перекрутили вони у своїх розповідях простого явища природи? Адже це дуже легко зробити, наприклад, через темноту, через пристрасть до своєї віри, через зацікавленість, якщо чудо дає прибутки, і таке інше.

В минулі часи сумніви щодо існування таких богів, як, наприклад, Юпітер, Нептун і всякі інші, вважали чимось дуже ганебним, безбожним і страшним. Тих, що мали сумнів, виганяли и били навіть камінням. Однак, кінець кінцем, вони все-таки перемогли.

Вони постаралися насамперед цілком правильно з’ясували саму подію, самий факт, правильно описати явище.

Суть справи полягала в тому, щоб знайти істину. Точну, повну, неупереджену істину. Встановити щиру правду про те, чому ж, власне, стогне статуя.

Знайти істину! Та якраз це зробити й нелегко з тієї простої причини, що за довгий час вигадки встигли цілком злитися і змішатися з правдою. Як же їх відокремити? Але навіть коли це і буде зроблено, розмежувати те, що є, з тим, що здається?

Істина — це значить цілком достовірне знання. Узнати справжню і повну істину про статую, що співала, значить дізнатися, як і чому, тобто за яких обставин, вона співала.

В ті часи, в І віці нашої ери, деякі вчені люди вже встигли зробити багато точних спостережень над природою. У декого вже зародилася і навіть зміцніла думка, що в природі все здійснюється за певними законами, які для всіх країн і часів однакові, точнісінько так, як однакове для всіх людей правило, що два та два — чотири. Для кожної обставини, для всякого збігу їх у природі є свої закони. Якщо є ці обставини, значить буде відповідна до них дія природи. А якщо цих обставин немає, то не буде і цього явища, а буде якесь інше. Цим самим і відрізняється природа од різних надприродних сил.

Цю істину про природу зрозуміли деякі вчені, глибокі уми ще в ті часи, коли звучав Мемнон.

До того часу Евклід, визначний стародавній грецький вчений, уже написав свою геометрію, яку і досі вивчають у школах, а могутні мислителі і вчені давнини — Архімед, Арістотель, Ератосфен і багато інших — уже тоді заклали міцні основи розвитку точних наук, тобто цілком певному і достовірному знанню про природу, про людство, про всесвіт. Ці вчені люди та й багато інших уже навчилися відрізняти істину од помилок, правильне розуміння від неправильного: вчені вже вміли у багатьох випадках відрізняти дійсність од того, що здається. Але наукові істини були відомі небагатьом: поруч з ними переважна більшість людства ще глибоко й щиро вірила в стародавні перекази і розповіді, що залишилися від батьків та дідів, про чудеса.

Як же поставилися вчені люди того часу до чуда статуї Мемнона? Вони передусім розглянули і дослідили його.

Ось що писав, наприклад, про статую Мемнона, яка співає, визначний географ Страбон, що відвідав Єгипет ще в 15 році до нашої ери:

«Одна із статуй ще ціла, а верхня половина другої впала, кажуть, під час землетрусу. Ще розповідають, ніби із статуї один раз на день буває чути особливий звук, подібний до звуку, що виникає від слабого удару: його чути із тієї половини статуї, яка стоїть на п’єдесталі. Що стосується мене, то, відвідавши ці краї разом з іншими очевидцями, я справді чув близько першої години якийсь шум. Чи виходив він із підніжжя, чи з самої статуї, чи видав цей звук хтось із людей, що стояли навколо? Можливо, вони зчинили такий шум навіть навмисне. Нічого цього я стверджувати не можу: не знаючи справжньої причини, краще уявити що завгодно, ніж припустити, що камені можуть звучати».

Із цих слів Страбона видно, що він був людиною вдумливою і справді обережною. Він прагнув пізнати, а не вигадувати. Йому найдорожчою була істина, а не «привид уявлення». Всяку віру він відкинув, бо зрозумів, що вона до істини не доведе, а лише перешкодить пізнати істину.

Слухав «голос» Мемнона й інший вчений, людина тих же часів, Павсаній. Він твердить, що цей «голос» найбільш подібний до звука струни, яка лопається.

Отже, такий звук далеко не те, що «стогін жалібний і протяжний». Тим більше це не людський стогін і не якісь «таємничі