Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін
Таке пояснення нібито цілком узгоджувалося з стародавніми переказами, воно задовольнило греків. Хіба можна не вірити старовинним переказам? Хіба можна зневажати віру в богів і розповіді про їх справи в старовинних книгах? Адже за невіру боги жорстоко карають. Треба боятися їх гніву.
І люди боялися, віруючи в те, чого ніколи не було.
Страх підтримував таку віру, а віра підтримувала страх.
Звична віра в стародавніх богів знайшла навіть своє підтвердження в чуді статуї, яка співає; адже в старовинних книгах писалося, що є десь в Африці, поблизу Ефіопії, статуя, яка співає. І її справді знайшли. Вона існує! Вона розмовляє! Очевидці це підтверджують. Переказ справдився, голос, який лунає із каменя, доводить, що справді жив колись герой Мемнон. Так чудесний переказ викликав чудесне пояснення, а це пояснення підтвердило переказ. Потім легенда почала все більше і більше розростатися. Вона переплутала і країни, і час, і людей. Все затемнилося і змішалося до невпізнання. З переказом про Мемнона сталось те саме, що завжди буває зі всіма чудесними переказами. Частка правди, що була в них, покрилася товстим шаром брехні і вигадки.
Насамперед було сплугано дві країни, дві Ефіопії. Гомер називав Ефіопією не ту країну, яка межувала з Єгиптом. Гомер називав ефіопами «крайніх людей, поселених двояко: одні — де сонце заходить, а другі — де воно сходить». За Гомером, Мемнон — син Зорі, і народився він у країні, що лежить на сході сонця. А Єгипет розташований не трохи на схід, а зовсім в іншу сторону— на південному сході від Греції. За легендою вважали землею Мемнона ту Ефіопію, яка лежить за Єгиптом.
Так переплуталось поняття про те місце, де жив Мемнон. Переплутався і час, коли він жив. Нісенітниці про смерть Мемнона з’являлись одна за одною. Його гробницю показували відразу в кількох країнах, до того ж віддалених одна від одної: одна гробниця його була в Абідосі, біля Геллеспонта (тобто теперішньої Дарданельської протоки); друга була далеко від неї — у Птолемаіді (у Фінікії); третя була в Ефіопії (за Єгиптом). І всі ці гробниці було споруджено в різні часи; тому і смерть Мемнона приурочувалася в різних місцевостях до різного часу. Та й сам Мемнон за одними розповідями був грек, за другими — ефіоп, за третіми — троянець.
А про фараона Аменхотепа люди так і забули. Його кам’яне зображення остаточно почали вважати зображенням Мемнона, а його голос — чудом божественного походження.
ЯК ЧУДО ПЕРЕСТАЛО ДІЯТИСтатуя звучала кілька сот років.
Але ніщо на землі не вічне. Настав кінець і чуду.
Одного разу до Єгипту приїхав римський імператор Септімій Север, людина дуже віруюча в своїх богів і щирий їх прихильник. Імператор прибув у Фіви навмисно, щоб побачити знамення боже — статую, що розмовляє. Він відвідав статую Мемнона і дуже бажав почути її голос.
Але статуя, як на зло йому, вперто мовчала.
Таку мовчанку Север вважав, за прояв гніву з боку Мемнона. А гнів надприродного героя мимоволі вселяв у імператора жах.
І з ним трапилося те, що буває і з іншими імператорами: вони звичайно дуже бояться богів, від яких постійно чекають милостей і подачок і на яких звичайно звалюють свої земні гріхи.
Щоб змінити гнів божества на милість, Север наказав підняти і реставрувати статую.
Наказ імператора було виконано, Але звершилось нове чудо: від дотику імператорської руки статуя замовкла. І до того ж замовкла на завжди.
З тих пір і до наших часів вона хоч і височить на тому самому місці, але мертва й німа. І реставрована статуя складається вже не з одного куска каменя, а з п’яти окремих кусків, з’єднаних залізними скріпами.
Мемнон замовк, і про нього, звичайно, забули. Він більше не приваблював до себе відвідувачів з різних країн, про нього перестали говорити. Останній із 70 вирізаних на підніжжі статуї написів, які розповідають про голос Мемнона, помічений 130 роком нашої ери.
ЯКА СИЛА ТВОРИЛА ЧУДО — БОЖА ЧИ БІСІВСЬКА?А легенда про статую Мемнона, що співала, зберігалась і зберігається досі. Довгий час жило і пояснення, дане чудовому співу кам’яної статуї, довгий час вбачали в цьому щось чудесне, таємниче.
Але от що цікаво: до нашої ери, коли греки і єгиптяни вірили в своїх власних богів, вони пояснювали спів статуї чудесними діями цих самих богів. Минули роки — і в Єгипті, і ї в Греції потроху розповсюдилась християнська віра. Колишніх богів поступово забули і занедбали. Ті самі люди почали вірити в іншого бога, єдиного в трьох лицях, у Тройцю, а своїх колишніх богів почали вважати за породження пекла, темні сили, диявольські наслання і навіть за бісів. І справи колишніх богів вважали за «бісівські справи».
Така зміна, безумовно, відбулася сама по собі, якось непомітно і навіть дуже просто. Хоча спів статуї, як і раніше, вважали за чудо, але тільки вже не боже, а бісівське.
Та воно й зрозуміло: і боги, і біси — сили надприродні, таємничі. Хіба одна з цих сил зрозуміліша за другу? Зовсім ні. Обидві вони однаково незрозумілі. І діяння цих сил — також. Отже, вся суть у тому, яку силу як називають і за що її вважають. А назви різним надприродним силам дають люди. Назва — слово, тобто звук. Сьогодні називай чудесне явище бісівським, а завтра божеським, а там знову бісівським, — чи не однаково? В очах віруючих чудо лишається чудом, бо віра лишається вірою і змушує віруючу людину сприймати без перевірки все що