Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Джеймс Мейс

Borys. Who Rules. P. 224. стверджує, що виступи Ларіна були «більшою чи меншою мірою санкціоновані Сталіним», проте на користь цього твердження він не наводить жодних доказів, тож за ближчого розгляду воно не видається правдоподібним. Украй малоймовірно, що Сталін «санкціонував» би критику українізації лише за шість тижнів після того, як він змінив очільника КП(б)У на нового саме за те, що попередній загальмовував упровадження цієї політики. Сам Ларін був політичним «хуліганом», який у середині двадцятих років часто говорив про «куркульську загрозу» та виступав за «другу революцію» на селі, тоді як Сталін засуджував усіх, хто намагався роздмухувати полум’я класової боротьби на селі. Див.: Deutscher, Isaac. Stalin: А Political Biography. New York and London, 1966. P. 319; Carr, E. H. Socialism in One Country, 1924–1926. Vol. 1. PP. 256, 259, 266, 283–284, 324, 346, 415, 490; Vol. 2. PP. 343, 352. Серед провідників об’єднаної опозиції на українізацію напався з критикою Зинов’єв на зборах Президії ЦВК СРСР 24 квітня 1927 року. Див.: Національне питання на Україні та опозиція. Більшовик України. 1927. № 10. С. 4. Зинов’єв навіть нагадував усім, як Ленін виховував колись Сталіна щодо національного питання та засуджував українізацію як політику, що «допомагає петлюрівщині» й сприяє шовінізму. Попов у своїй історії КП(б)У писав, що «фактично в Україні у 1926-27 рр. троцькістська опозиція виступала представницею російського шовіністичного ухилу». Див.: Попов, М. М. Нарис історії комуністичної партії (більшовиків) України. Харків, 1928. С. 293.

374

Radziejowski. Kwestia. Р. 492.

375

Сталин, И. В. Тов. Кагановичу и другим членам ПБ ЦК КП(б)У./ Сталин И. В. Сочинения. Т. 8. Москва : ОГИЗ; Государственное издательство политической литературы, 1948. С. 149–150.

376

Формально на той час був не «перший», а «генеральний» секретар КП(б)У. Така назва вищої посади в партійній ієрархії КП(б)У зберігалася до січня 1934 р. — Прим. наук. ред.

377

Сталин, И. В. Тов. Кагановичу и другим членам ПБ ЦК КП(б)У./ Сталин И. В. Сочинения. Т. 8. Москва : ОГИЗ ; Государственное издательство политической литературы, 1948. С. 150–153.

378

Там само. С. 153–154.

379

Насправді оригінал, із якого робився англ. переклад, звучить так: «Шлях до цього — українізація не лише машиністок, а і українізація відносин влади», тобто про «махінацію» (Автор ужив англ. machination) не йшлося. — Прим. наук. ред.

380

М. Ш. Чудо св. Антонія і Олександр Шумський. Нова Україна. 1927. № 8–9. С. 72.

381

Ідеться про відділ агітації та пропаганди ЦК КП(б)У, заступником голови якого Андрій Хвиля був у 1925–1926 рр. — Прим. наук. ред.

382

Majstrenko, Iwan. Borot'bism: А chapter in the History of Ukrainian Communism. PP. 217, 250–251; Майстренко, Іван. Сторінки з історії Комуністичної Партії України Ч. 2. München: [б. в.], 1969. С. 39, 64.

383

Майстренко, Іван. Сторінки з історії Комуністичної Партії України. Ч. 2. München [б. в.], 1969. С. 65.

384

Насправді це одне з небагатьох застенографованих засідань політбюро ЦК КП(б)У. Див.: ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. Спр. 102. — Прим. наук. ред.

385

Майстренко, Іван. Сторінки з історії Комуністичної Партії України. Ч. 2. München: [б. в.], 1969. С. 66–67.

386

Це явно підтверджував той факт, що партстаж колишніх боротьбистів відраховувався з дати їхнього вступу до партії боротьбистів або з дати, коли відбувся розкол в УПСР. Див. попередній Розділ II.

387

«Для нас КПУ великий історичний синтез двох великих паралельних рухів, що охоплювали чималі маси робітників двох національностей: української та російської». «Справді, злиття боротьбистів із Комуністичною Партією — це завершення шляху, яким йшли протягом 20 років розрізнено дві революційні стихії на Україні. Від Р.У.П. до К.П.У і від перших гуртків Р.С-Д.Р.П. до К.П.У». — Равич-Черкасский, М. История Коммунистической Партии (б-ов) Украины. С. 5, 165. Курсив відповідно до оригіналу.

388

Фрід, Д. До питання про коріння КПУ. Більшовик України. 1927. № 10. С. 39–50. Також були засуджені праці Осипа Гермайзе, який відстежував корені української революційної традиції до РУПу у своїй монографії, присвяченій цій групі, а також Арнольда Ріша, у монографії якого Українська соціал-демократична Спілка також розглядалася як попередниця КП(б)У.

389

Попов, М. М. Нарис історії комуністичної партії (більшовиків) України.

390

Як у поточній тогочасній дійсності, так і в історіографії цей документ відомий під назвою «Тези ЦК КП(б)У Про підсумки українізації». — Прим. наук. ред.

391

Будівництво Радянської України. Харків, б. р. Т. 1. С. 58–60.

392

Там само. Т. 1. С. 61.

393

Там само. Т. 1. С. 61–62.

394

Там само. Т 1. С. 62–63.

395

Там само. Т. 1. С. 63–64.

396

Там само. Т. 1. С. 64–65.

397

Скрипник, М. Хвильовизм чи шумськізм. Більшовик України. 1927. № 2. С. 33.

398

Див. далі в Розділі IV.

399

Будівництво радянської України. Т. 1. С. 27

400

Там само. Т. 1. С. 28.

401

Там само. Т. 1. С. 29.

402

Там само. Т. 1. С. 38–39.

403

Там само. Т. 1. С. 31–34.

404

Там само. Т. 1. С. 56.

405

Radziejowki. Kwestia. Р. 489.

406

Хоча промова Кагановича взагалі-то була не найдовшою з усіх виголошених на цьому пленумі, у друкованих виданнях вона виявилася саме такою, що, відповідно, вказувало на її особливу вагу.

407

Будівництво Радянської України. Т. 1. С. 41.

408

Там само. Т. 1. С. 40–54.

409

Див. наступний Розділ IV.

410

Наприклад, у січні 1926 року С. Касьянов заявив, що українізацію державного апарату було завершено; у березні того самого року комісія на чолі з Чубарем з’ясувала, що ця заява не відповідала дійсності. У