Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Джеймс Мейс

322

Как и почему исполком Коминтерна распустил УКП. Харьков : Пролетарий, 1925. 150 с.

323

Там само. С. 90–96.

324

Там само. С. 67.

325

Там само. С. 55–60.

326

Там само. С. 145–149.

327

Формальне рішення про саморозпуск було ухвалено на з’їзді УКП, що завершив свою роботу 4 березня 1925 року. — Прим. наук. ред.

328

Галаган, М. Ліквідація У.К.П. Нова Україна. 1925. № 4. С. 26–38; Чирко, В. А. Крах ідеології та політики націоналістичної партії укапістів. Український історичний журнал. 1968. № 12. С. 24–35.

329

Ліквідаційний з’їзд лівої фракції УКП. Вісти ВУЦВК. 1925. 14 березня. С. 4; Ліквідація лівої фракції УКП. Вісті ВУЦВК, 1925. 15 березня. С. 3.

330

Дані щодо національного складу КП(б)У можна побачити в: Dmytryshyn, Basil. National and Social Composition of the Membership of the Communist Party (bolshevik) of the Ukraine, 1918–1928. Journal of Central European Affairs. Vol. 17. 1957. № 3. Pp. 243–258.

331

Цитовано в: Gitelman, Zvi. Jewish Nationality and Soviet Politics: The Jewish Sections of the CPSU, 1917–1930. Princeton, 1972. P. 417.

332

Затонський, В. Національна проблема на Україні. [Харків]: Держ. вид-во України, 1927. С. 3–4. Основні засади політики українізації розглядає Василь Дмитришин у: Dmytryshyn, Basil. Moscow and the Ukraine, 1918–1953 : A Study of Russian Bolshevik Nationality Policy. PP. 56–90.

333

Лебедь, Д. З. Коммунист. 1923. 27 марта, цитовано за: Гирчак, Евгений Ф. На два фронта в борьбе с национализмом / Пер. с украинск. с пред. Н. А. Скрыпника. Москва ; Ленинград : Гос. изд-во, 1930. С. 20, та Попов, М. М. Нарис історії комуністичної партії (більшовиків) України. Харків, 1928. С. 274. Виділення — відповідно до оригіналу. (У цьому виданні цитовано за: Хвиля, А. Що таке теорія двох культур. Будівництво радянської України : Збірник. Вип. 1. Харків: ДВУ, б. р. С. 162. — у дужках прим. наук. ред.)

334

Емануїл Квірінг став першим секретарем ЦК КП(б)У 10 квітня, на пленумі ЦК КП(б)У, що відбувся одразу по завершенню роботи VII Всеукраїнської конференції КП(б)У. Тоді як XII з’їзд РКП(б), про який згадує автор, завершив свою роботу 25 квітня 1923 року. На той час Квірінг уже два тижні обіймав найвищу компартійну посаду в КП(б)У. — Прим. наук. ред.

335

Robert, S. Sullivant. Soviet Politics and the Ukraine, 1917–1957. P. 107.

336

Ленін помер 21 січня 1924, можливо, тут ішлося про повний відхід його від справ після третього нападу невиліковної хвороби, який трапився саме в березні 1923 року. — Прим. наук. ред.

337

Можливість того, що Троцький розглядав питання про сповільнення українізації, згадується в: Holubnychy, Vsevolod. Outline History of the Communist Party of the Ukraine. Ukrainian Review. 1958. № 6. P. 84. (владним тріумвіратом станом на 1923–1924 рр. в історичній літературі традиційно означають Й. Сталіна, Г. Зинов’єва та Л. Каменєва, які в політбюро ЦК РКП(б) протистояли Троцькому. Це пояснення подано для того, щоб відокремити цей «тріумвірат» від іншого, опозиційного, про який ітиметься в тексті далі. — у дужках прим. наук. ред.)

338

Текст партійної резолюції від 22 червня та державний декрет від 1 серпня 1923 р. подано в: Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр.: в 2-х т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр. : збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 229–232, 242–247.

339

Holubnychy, Vsevolod. Outline History of the Communist Party of the Ukraine. Ukrainian Review. 1958. № 6. P. 84; Майстренко, Іван. Сторінки з історії Комуністичної Партії України. Т. 2. С. 27.

340

У Харкові. Стан українізації установ міста і округи. Вісті ВУЦВК. 1927. 10 червня. С. 5.

341

Президія ВУЦВК затвердила Шумського на посаді наркома освіти 1 жовтня 1924 року, тобто приблизно за півроку до зняття з посади Квірінга. — Прим. наук. ред.

342

Щодо привілейованого стану колишніх боротьбистів у культурному житті радянської України див. у: Luckyj, George S. N. Literary Politics in the Soviet Ukraine, 1917–1934. PP. 43–44.

343

Шумський став головним редактором «Червоного шляху» з № 6–7 за 1923 р. (журнал за вересень-жовтень). У 1, 2, 3, та 4–5 номерах журналу редактором зазначено Григорія Гринька. — Прим. наук. ред.

344

У тексті передмови про колоніальний статус не йдеться, там є лише про «ярмо європейського капіталу». — Прим. наук. ред.

345

Від редакції. Червоний шлях : громадсько-політичний і літературно-науковий місячник. Харків: В-во «Червоний Шлях», 1923. № 1. С. 3–6.

346

Шумський, О. Стара і нова Україна. Червоний шлях. 1923. № 2. С. 91–100.

347

Щодо національної політики міжвоєнної Польщі див., наприклад: Horak, Stephan. Poland and Her Minorities, 1919–1939. New York, Washington, Hollywood, 1961.

348

Сталін висловив таке передбачення на X з'їзді РКП: Сталин, И. В. Сочинения. М. : ОГИЗ, 1947. Т. 5. С. 49; Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. Харьков : Государственное издательство Украины, 1923. С. 181.

349

Нині вже доведено, що то не було добровільне повернення. Тютюнник переходив кордон, щоб очолити повстанські загони, вигадану інформацію про які йому повідомляли агенти радянських спецслужб саме для того, щоб заманити його в Україну. Однак після арешту він справді погодився на співробітництво. — Прим. наук. ред.

350

Михайло Грушевський не був президентом України. Такої посади тоді не існувало як такої. — Прим. наук. ред.

351

Вісті ВУЦВК. 1924. 4 січня. С. 1–2; Вісті ВУЦВК. 1924. 9 березня. С. 1.

352

Motyl, Alexander J. The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism, 1919–1929. Boulder, 1980. PP. 57–60.

353

Ідеться про