Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

Після успішного польоту Гагаріна, під час загального тріумфування Рада міністрів СРСР видає розпорядження № 1037рс у якому говориться: «1. Визнати за необхідне подарувати від імені уряду СРСР першому льотчику-космонавту СРСР майору Гагаріну Ю. О. і членам його сім’ї автомашину «Волга», житловий будинок, меблі та екіпіровку згідно з додатком… 2. Зобов’язати Міністерство Оборони СРСР (т. Малиновського) виділити майору Гагаріну Ю.А. чотирикімнатну квартиру за місцем служби» [194].

Здавалося б – чому ні? Заслужила людина. Будинок повністю обставлено: телевізор, радіола, меблі, пральна машина, піаніно, пилосос, килимові доріжки тощо. До цього Гагаріну ще й премію – 15 тисяч рублів виписали – колосальна у ті часи сума. Але цікавий додаток:

«1. Пальто демісезонне

2. Пальто легке літнє 3. Плащ

4. Костюм – 2 (світлий і темний)

5. Взуття – 2 пари (чорні і світлі)

6. Сорочки білі – 6 штук

7. Капелюх – 2

8. Шкарпетки – 6 пар

9. Білизна спідня шовкова – 6 пар

10. Труси, майки – 6 пар

11. Хусточки носові – 12 штук

12. Краватки – 6 шт.

13. Рукавички – 1 пара

14. Електробритва – 1

15. Два комплекти військового обмундирування (парадне і повсякденне)

16. Валізи – 2» (там само).

Аналогічно «екіпірували» і дружину першого космонавта:

«1. Пальто демісезонне

2. Пальто літнє 3. Плащ

4. Сукні – 3 5. Чорний костюм

6. Капелюхи – 2

7. Гарнітури – 6

8. Панчохи – 6 пар

9. Черевики – 3 пари

10. Сумки жіночі – 2

11. Рукавички – 2 пари

12. Косинки – 2 (вовняна і шовкова)

13. Блузки – 2 шт.

14. Кофта вовняна – 1 шт.» (там само).

Гарнітури, що їх позначено під п. 7 – це не що інше, як жіноча білизна. Трусики і бюстгальтер. Цікаво, що розпорядження таємне. Чому? Чому б не опублікувати його в газетах: дивіться, люди, як у нас шанують та цінують героїв, які виконують завдання партії та уряду! Не опублікували, бо це страшна ганьба. Лідер найбільшої (за розміром) держави, яка претендує на світову гегемонію та «визволення пригнічених народів», особисто розподіляє чоловічі труси, жіночу білизну і носовички. Усе це Гагарін не міг придбати в магазині за ті 15 тисяч, що їх йому подарували.

Алан Шепард міг того кольору, матеріалу і крою, який йому подобався. Та що там ситий американець – будь-який мешканець знищеного під час війни та розграбованого після війни переможцями Гамбургу спокійно міг це зробити. А держава, яка запустила першого космонавта, не змогла забезпечити наявність у вільному продажу жіночих панчіх, чоловічих шкарпеток та краваток в асортименті. З ковбасою та іншими харчами теж було не дуже.

У часи пізнього Хрущова СРСР уперше в своїй історії вдався до закупівлі зерна за кордоном. Хоч колгоспників голодом не морили, вигрібаючи до зернини, і навіть, хоч і мізерну, але платню почали давати замість трудоднів – уже досягнення.

Перебуваючи у 1959 році в США, Микита Хрущов, трохи хильнувши на сніданку, влаштованому на його честь кіностудією «20th Century Fox» розговорився: «Я одружився у 1914 році, у двадцятирічному віці. Оскільки у мене була гарна професія – слюсар – я зміг відразу ж зняти квартиру. У ній були вітальня, кухня, спальня, їдальня. Минули роки після революції і мені боляче думати, що я, робітник, жив при капіталізмі набагато краще, ніж живуть робітники за радянської влади. Ось ми скинули монархію, буржуазію, ми завоювали нашу свободу, а люди живуть гірше, ніж раніше. Як слюсар на Донбасі до революції я заробляв 40-45 рублів на місяць. Чорний хліб коштував 2 копійки фунт (410 грамів), а білий – 5 копійок. Сало йшло по 22 копійки за фунт, яйце – копійка за штуку. Гарні чоботи коштували 6, від сили 7 рублів. А після революції заробітки знизилися, і навіть дуже, ціни ж – сильно зросли...» [195].

Не вистачає грошей – не замовляй обід в «Метрополі», обмежся їдальнею. Хрущов лив крокодилячі сльози (партійні радянські бонзи якраз жили краще за деяких американських мільйонерів) співчуття радянським робітникам, але замість того, аби платити їм гідну зарплатню, будував титанічні ракети і запускав супутники. І у матеріали ХХІІ з’їзду КПРС вписали знамениту фразу: «Партія урочисто обіцяє: нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі».

У босяків є для цього гарний вираз «понти дорожчі за гроші». До слова. ПС-1 хоч і був першим штучним супутником Землі, але не був першим штучним об’єктом у космосі. Ця честь належить німецькій ракеті ФАУ-2, яка у 1944 році здійснила перший в історії людства космічний політ, піднявшись на висоту 188 кілометрів з набором приладів на борту.

 Підсумовуючи цю главу, можна сказати, що радянські космічні програми були такими собі проєктами «хрущовок». Але якщо квартири були хоч і невеличким, але кроком до прогресу, то космічні авантюри ледь не стали кроком у безодню.

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА.

ЯК ХРУЩОВ «ПІШОВ НА ДНО» І ЛЕДЬ ПІВСВІТУ ЗА СОБОЮ НЕ ПОТЯГНУВ

У СРСР партійні чиновники завжди гнулися перед вождями. Перед Микитою Хрущовим теж. До певного часу. Але Хрущов не Сталін. Сталіна боялися, тому роздмухували його культ особистості. Він це дозволяв задля укріплення своєї влади, але знав реальну ціну славослов’ю. Хрущова не боялися, але в силу специфічної психології він сам роздмухував культ власної особистості. І невдовзі відчув себе непогрішним, а свої ідеї – геніальними.

Як результат – цілковитий розвал сільського господарства, проблеми в економіці та хаос в державному управлінні. У 1964 році в країні не стало хліба. Вгативши мільярди у цілину, довелося