Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

знай. Я не буду з тобою гратися; піди, сядь на своє місце; та, що виходить заміж, нехай встане з місця; я буду грати на кобзі, а вона нехай плеще в долоні і танцює». Почувши такі слова, Бугазча-Фатіма говорить: «Горе, безумець прикликав на нас таку ганьбу, що ледве не задушив нас! Встань, дівице; будеш ти танцювати чи ні, танцюй (хоч) у пеклі; ти знала, що після Бейрека тебе спіткає така доля». Бурла-хатун говорить: «Встань, дівице, танцюй; що тобі робити?» Бану-Чечек наділа червоний каптан, закрила руки рукавами, щоб їх не було видно, почала танцювати; вона сказала: «Грай, божевільний співцю». Він заграв і говорить: «З того часу як я пішов звідси, ти стала божевільною. Випав густий білий сніг, дійшов до колін; у домі ханської дочки раби і челядь почали роздягатися, почали брати сосуди для питва, пішли по воду; їхні десять пальців від самої п'ястки прихоплені морозом; несіть золото і срібло; обріжте нігті ханській дочці; для знеславленої ханської дочки виходити заміж – ганьба». Почувши те, Бану-Чечек розгнівалась: «Скажи, божевільний співцю: хіба я знеславлена, що ти ганьбиш мене?» – сказала вона. Вона відкрила свою білу, як срібло, п'ясть руки; показався перстень, надітий Бейреком; Бейрек упізнав перстень; тут він заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «З того часу як пішов Бейрек, чи піднімалася ти на вершини високих пагорбів, дівице? Постарівши, чи дивилася ти на усі чотири сторони, дівице? Чи рвала ти своє чорне, як ворон, волосся, дівице? Чи проливала ти з чорних очей гіркі сльози, дівице? Чи роздирала ти свої яскраво-червоні щоки, подібні осінньому яблуку, дівице? Ти виходиш заміж; золотий перстень – мій; віддай його мені, дівице!» Дівиця говорить: «З того часу як пішов Бейрек, піднімалась я на вершини високих пагорбів багато разів; рвала своє чорне, як ворон, волосся багато разів; роздирала свої яскраво-червоні щоки, подібні осінньому яблуку, багато разів; розпитувала тих, хто приходив і йшов багато разів; плакала, примовляючи: ти пішов і не повернешся, мій бек-джигіт, мій хан-джигіт, Бейрек! – багато разів. Той, кого я полюбила, Бамсі-Бейрек, – не ти; золотий перстень – не твій; у золотого перстеня багато прикмет; хочеш отримати перстень, назови його прикмети». Бейрек говорить: «Рано-вранці, ханська дочко, чи не встав я з місця? Чи не скочив на сірого жеребця? Чи не уразив дикого козла біля твого шатра? Чи не покликала ти мене до себе? Чи не погнали ми з тобою коней на арену? Чи не обігнав мій кінь твого коня? Коли ми пускали стріли, чи не розсік я твою стрілу? Чи не здолав я тебе у боротьбі? Тричі поцілував, один раз укусив, чи не надів я на твій палець золотий перстень? Чи не я Бамсі-Бейрек, кого ти полюбила?» Почувши такі слова, дівиця упізнала Бейрека, зрозуміла, що це він; як була одягнена, вона упала до ніг Бейрека. Дівчата наділи на Бейрека каптан і одяг; зразу ж дівиця скочила на коня, поскакала з радісною вісткою до батька і матері Бейрека; дівиця говорить: «Твоя чорна гора хиталася, хиталася і завалилася; (знову) піднялася вона нарешті! Твої закривавлені води висохли; (знову) задзюрчали вони нарешті! Твоє міцне дерево засохло; (знову) зазеленіло воно нарешті! Твої швидкі коні постаріли; (знову) дали вони лоша нарешті! Твої червоні верблюди постаріли; (знову) дали вони верблюденя нарешті! Твої білі барани постаріли; (знову) дали вони ягня нарешті! Твій син Бейрек, за яким ти журився шістнадцять років, повернувся нарешті! Свекре-батечку, свекрухо-матінко, що дасте мені за радісну звістку?» Так вона сказала; батько і мати Бейрека говорять: «Хай помру я заради твого язика, невісточко! Хай упаду жертвою на твоєму шляху, невісточко! Якщо твої слова брехливі, нехай стануть правдою, невісточко! Якщо він повернувся живим-здоровим, нехай чорні гори з літніми пасовиськами, які лежать навпроти (нас), будуть твоїми! Нехай будуть твоїми їхні холодні води для пиття! Нехай будуть тобі мої раби, моя челядь невільниками! Нехай будуть твоїми мої швидкі їздові коні! Нехай будуть твоїми ряди моїх в'ючних верблюдів! Нехай будуть тобі для їжі стада моїх білих баранів! Нехай будуть тобі моє золото і срібло на витрати! Нехай моє золотоверхе шатро дає тобі прохолоду! Хай буде моя чорна голова жертвою за тебе, невісточко!» Так вони сказали; тут беки привели Бейрека; Казан-бек говорить: «Радісна звістка, Бай-Бура-бек! Твій син повернувся!» Бай-Бура-бек говорить: «Як я дізнаюся, мій це син чи ні: нехай він поріже до крові свій мізинець, нехай умочить у кров хустинку, нехай прикладе її до моїх очей; якщо вони відкриються, то це мій син Бейрек». (Так він сказав) тому, що від сліз його очі осліпли.

Базар у м. Ашгабаді. Продаж дров

Коли приклали хустинку до його очей, то з волі всемогутнього бога його очі відкрились. Батько і мати Бейрека усміхнулися, кинулися до ніг Бейрека; вони говорять: «Сину, опора мого золотоверхого шатра! Сину, квітко моєї дочки-нареченої, подібної гусці! Сину, світло моїх очей! Сину, міць мого стану! Віснику решти огізів, душа моя, сину!» Так говорячи, вони довго плакали, дякували богові.

Син Яланчі Яртачук почув про те; злякавшись Бейрека, він утік, заховався в очеретах (ріки) Тана; Бейрек кинувся за ним; переслідуючи його, він загнав його в очерет; Бейрек говорить: «Принесіть вогню!» Принесли, запалили очерет; Яртачук побачив, що згорить; він вийшов з очерету, упав до ніг Бейрека, пройшов під його мечем; тоді Бейрек пробачив йому його вину. Казан-бек говорить: «Прийди, досягни мети своїх намагань». Бейрек говорить: «Поки не поверну свободу своїм товаришам, не візьму фортецю, я не досягну мети своїх намагань». Так він сказав; Казан-бек сказав своїм огузам: «Хто мене любить, нехай сяде на коня». Решта беків огузів сіли на коней, прискакали до фортеці Байбурд; ґяури теж зустріли їх. Беки огузів чистою водою зробили омовіння, доторкнулися білим чолом до землі, зробили намаз у два поклони, згадали Мухаммеда, чиє ім'я славне. Гучно забили в барабани; почалася страшна січа, поле покрилося головами. Казан-бек (своїм ударом) змусив кричати царя Шюклі, скинув його з коня; удатний Дундаз розрубав мечем Кара-Тагавора,