Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

це тим, що «навряд чи в кого викликає сумнів, що відгукнуться на пропозицію саме ті, хто схильний до корупції, хто тим більше бере хабара, опиняючись без контролю». При цьому, на думку В.О. Навроцького, доцільно обмежити застосування цього прийому лише простою пропозицією хабара, заборонивши вчинення більш інтенсивного психічного тиску на службову особу (неодноразові та надоїдливі приставання, вмовляння прийняти хабар, передача предмета хабара без попередньої на те згоди провокованої службової особи тощо). Ще одним аргументом на користь введення інституту операцій з контрольованої пропозиції хабара, на думку В.О. Навроцького, є те, що службова особа, якій пропонується «хабар» у ході її перевірки на непідкупність, аж ніяк не позбавлена можливості вибору суспільно корисного варіанта поведінки, — відмовившись від хабара, вона тим самим успішно пройде випробування. Крім того, вважає В.О. Навроцький, контрольована пропозиція хабара видасться цілком прийнятною з урахуванням положень вчення про крайню необхідність, оскільки, навіть з урахуванням наявності в КК України норми про відповідальність за провокацію хабара, відповідні дії працівників правоохоронних органів повинні визнаватися правомірними за умови, що хабарника неможливо виявити й знешкодити іншими засобами, а також, що заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена (Навроцький В. Провокація хабара як можливий спосіб боротьби з корупцією // Вісник Академії правових наук України. — 1998. — № 4 (15). — С.157). Ряд учених також вважає, що контрольована пропозиція (провокація) хабара має бути впроваджена як засіб оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів з метою посилення боротьби з хабарництвом (Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — К.: «Наукова думка», 1978. — С.240; Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Особенная. — К.: «Наукова думка», 1985. — С.303; Охотнікова О.М. Посилання кримінальної відповідальності за посадові злочини // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 1998. — № 3. — Ст. 147; Клименко В.А., Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Уголовная ответственность за должностные преступления. — К., 1996. — С.113–114; Литвак О., Зелінський А. Кого карає і захищає закон // Голос України. — 1998. — 19 травня; Гарник М.В. Боротьба з організованою злочинністю: правові аспекти // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. Президенту України, Верховній Раді України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник. — Т. 25. — К., 2001. —С.414–417).

З пропозицією В.О. Навроцького та інших учених про надання права працівникам правоохоронних органів здійснювати операції з контрольованої пропозиції хабара не погоджується М.І. Мельник, аргументуючи це тим, що це може стати, по-перше, запровадженням вибіркового підходу в питанні притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, порушенням принципу рівності громадян перед законом і, по-друге, це може стати підґрунтям для зловживання працівників правоохоронних органів, оскільки саме на їх розсуд (а не за законом) вирішуватиметься питання про відповідальність службових осіб, які піддалися на провокацію (Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. — К.: Парлам. вид-во, 2000. — С.215–216).

Щодо доцільності збереження в КК чи виключення з нього норми про відповідальність за провокацію хабара, слід, очевидно, погодитись з М.І. Мельником, що ця проблема, зачіпає основи моральності суспільства, принципи правоохоронної діяльності, підстави криміналізації діянь, а тому її вирішення потребує комплексного і надзвичайно виваженого підходу, оскільки неправильне вирішення цієї, на перший погляд, локальної, кримінально-правової проблеми може дати досить відчутні негативні соціальні, політичні і правові проблеми (Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. — К.: Парлам. вид-во, 2000. — С. 216).

Щодо пропозиції запровадження в арсенал засобів боротьби з хабарництвом у контексті посилення боротьби з корупцією взагалі в широкому її (корупції) розумінні операції з контрольованої пропозиції хабара, те, на наш погляд, ця пропозиція заслуговує на увагу.

Розділ III. Кримінально-правова характеристика деяких злочинів, суміжних із злочинами у сфері службової діяльності
Глава 1. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, —

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, —

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

1. Предметом злочину є грошові кошти, які повинні виплачуватись громадянам як заробітна плата, стипендії, пенсії чи інші встановлені законом виплати, на які вони мають право. За певних умов предметом злочину можуть бути і матеріальні цінності, що мають бути передані громадянам при здійсненні зазначених виплат, зокрема при виплаті заробітної плати на сільськогосподарських чи переробних підприємствах у натуральній формі.

2. Під заробітною платою розуміється винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Видами заробітної плати є основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним