Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

«Яртачука, сина Яланчі», – сказав (той). «Скажи, чию дочку він бере?» Співець говорить: «Він бере наречену хана Бейрека». Бейрек говорить: «Слухай, співець, віддай мені свою кобзу, візьми собі мого коня, бережи його; я прийду, заплачу за нього гроші і візьму його». Співець говорить: «Голосу я не позбувся, горло моє не захрипло, а мені дістався кінь; я поведу його, буду берегти». Співець дав Бейрекові кобзу; Бейрек узяв кобзу, підійшов до орди свого батька. Він подивився і побачив – сидить кілька чоловік пастухів на крутому місці дороги, плачуть і, не зупиняючись, насипають купи каміння. Бейрек говорить: «Слухайте, пастухи, коли хто знаходить камінь на дорозі, він кидає його в степ; навіщо ви насипаєте купи каміння на цій дорозі?» Пастухи говорять: «Ти свої справи знаєш, а про наші справи до тебе не дійшла вістка» – «Які ж ваші справи, пастухи?» Пастухи говорять: «У нашого бека був син; минуло шістнадцять років, як ніхто не знає, чи помер він, чи живий він; (той), кого зовуть Яртачуком, сином Яланчі, приніс вістку про його смерть; за нього видають наречену Бейрека. Вона (вже) у дорозі, проїде тут, ми закидаємо її камінням; хай вона не виходить за нього, хай за того, хто кращий від нього, попереду нього». Так вони сказали; Бейрек говорить: «Хай буде білим ваш лик, хай буде благословенним для вас хліб вашого господаря!» Звідти Бейрек прибув у орду свого батька. Було перед шатрами велике дерево; біля підніжжя дерева було світле джерело. Бейрек подивився і побачив – іде за джерельною водою його молодша сестра, плаче і стогне, примовляючи: «Брате (мій), Бейрек! Затьмарився твій бенкет, твоє весілля!» На Бейрека напала жорстока туга; він не витримав – гіркі сльози потекли з його очей. Гучним голосом він тут заговорив – подивимось, хане мій, що він говорить: «Скажи, дівице, чому ти плачеш, чому стогнеш, примовляючи: старший брате мій! Згоріло моє серце, горить вогонь у моєму тілі; чи твій старший брат загинув? Спека земна піднімається до небес; пролилися дощі; твоє чорне серце тремтить; чому ти плачеш, чому стогнеш, примовляючи: старший брате мій! Згоріло моє серце, горить вогонь у моєму тілі! Запитаю про чорну гору, яка лежить навпроти (нас), чиї там літні пасовиська? Запитаю про холодні води, хто п'є з них? Запитаю про табуни швидких коней, хто їздить на них? Запитаю про ряди верблюдів, хто кладе на них в'юки? Запитаю про стада білих баранів, кому вони йдуть у їжу? Запитаю про чорні і сині шатра, кому дають вони прохолоду? Вустами, язиком, дівице, дай мені вістку; нехай моя чорна голова буде жертвою сьогодні заради тебе». Дівиця говорить: «Не грай, співець, не говори співець; що треба мені, нещасній дівиці, співець! Запитаєш про гору, яка лежить навпроти (нас), там були літні пасовиська мого старшого брата Бейрека; з того часу як мій старший брат Бейрек пішов, я на літні пасовиська не ходила. Запитаєш про холодні води, з них пив мій старший брат Бейрек; з того часу як мій старший брат пішов, я з них не пила. Запитаєш про табуни швидких коней, на них їздив мій старший брат Бейрек; з того часу як пішов мій старший брат Бейрек, я на них не їздила. Запитаєш про ряди верблюдів, на них клав в'юки мій старший брат Бейрек; з того часу як пішов мій старший брат Бейрек, я в'юків не клала. Запитаєш про стада білих баранів, з них брав їжу мій старший брат Бейрек; з того часу як пішов мій старший брат Бейрек, я ними не харчувалася. Запитаєш про чорні і сині шатра, ними володів мій старший брат Бейрек; як пішов мій старший брат Бейрек, я не переходила на кочів'я». Знову говорить дівиця: «Скажи, співець, коли ти піднявся на чорну гору, яка лежить навпроти (нас) і пройшов (далі), чи не зустрів ти джигіта, чиє ім'я – Бейрек? Коли ти переправився через широко розлиті ріки і пройшов (далі), чи не зустрів ти джигіта, чиє ім'я – Бейрек? Коли ти проходив через багаті, славні міста, чи не зустрів ти джигіта, чиє ім'я – Бейрек? Якщо ти бачив (його), скажи мені, співець; нехай моя чорна голова буде жертвою заради тебе, співець». Знову говорить дівиця: «Моя чорна гора, яка лежить навпроти (нас) завалилася, співець, а до тебе вістка не дійшла! Моє тінисте, міцне дерево зрубане, співець, а до тебе вістка не дійшла. Втратила я у світі єдиного брата, співець, а до тебе вістка не дійшла. Не грай, співець, не говори, співець; що треба мені, нещасній дівиці? Підеш далі, зустрінеш весілля; іди на весілля, проходь мимо».

Бейрек поминув її, прийшов до своїх старших сестер; він подивився і побачив – сидять його сестри у чорному і синьому (одязі). Гучним голосом Бейрек говорить – подивимось, хане мій, що він говорить: «Рано-вранці ви встаєте зі свого місця, дівиці; біле шатро ви покинули, в чорне шатро увійшли, дівиці; білий (одяг) ви зняли, чорний одягли, дівиці. Що залишилось від кисляка у вашій чашці, подібній печінці. Що залишилось від меду під вашою кринкою? Що залишилось від хліба на вашій таці? Я пройшов триденний шлях; нагодуйте мене, щоб мені на три дні вистачило, нехай бог вам дасть радість». Так він сказав; дівиці пішли, принесли поїсти, нагодували Бейрека. Бейрек говорить: «Чи немає у вас старого каптана, як милостині, заради голови і очей вашего старшого брата? Я б його одягнув, пішов би на весілля; на весіллі мені дістанеться каптан, і я повернув би вам ваш каптан». Так він сказав; дівиці пішли; був каптан Бейрека, його дали йому, він надів; зріст прийшовся по його зросту, стан по його стану, рука по його руці. Старшій сестрі він нагадав Бейрека; її очі, обведені чорною каймою, наповнилися кривавими сльозами; вона заговорила – подивимось, хане мій, що вона говорила: «Не потемніли б твої очі, обведені чорною каймою, я назвала б тебе своїм старшим братом Бейреком, співець! Не покрило б твого обличчя чорне волосся, я назвала б тебе своїм старшим братом Бейреком, співець! Не поблідли б твої сильні руки, я назвала б тебе своїм старшим братом Бейреком, співець! Коли ти, перевалюючись, виступаєш, коли ти стоїш, як лев, коли ти повертаєшся, нахиляєш стан, ти нагадуєш мені мого старшого брата Бейрека, співець! Порадуй мене, не засмучуй мене, співець». Знову заговорила дівиця: «Не говори поки, співець; з того часу