Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко
Добрий джигіт, благородний джигіт», – сказали вони.
Юний воїн прибув у дім свого батька, приніс вістку, що прибули купці; його батько зрадів, звелів поставити шатро і барвистий намет, розстелив шовкові килими, пройшов по них і сів, велів своєму синові сісти з правого боку. Юнак не сказав ні слова про випадок з купцями, не згадав про поразку ґяурів. Прийшли купці, схилили голову, привіталися, побачили, що той джигіт, який відрубав голови, пролив кров, сидить праворуч від Бай-Бура-бека. Купці підійшли, поцілували руку джигітові; коли вони так зробили, Бай-Бура-бек розгнівався; він говорить купцям: «Негідні, народжені від негідних! Хіба цілують руку синові, коли перед вами батько?» Вони сказали: «Хане мій! Хіба цей джигіт – твій син?» – «Так, це мій син», – сказав він. Вони сказали: «Якщо так, то не гнівайся, хане мій, на те, що ми перш поцілували його руку; якби не твій син, то наші товари пропали б у Грузії і всі ми стали би бранцями». Бай-Бура-бек говорить: «Скажіть, хіба мій син відрубав голови, пролив кров?» – «Так, він відрубав голови, пролив кров, повергнув на землю людей», – сказали вони. «Отже, чи не прийшла пора дати цьому юнакові ім'я?» – «Так, султане мій, більше ніж пора». Бай-Бура скликав решту беків огузів, пригостив їх; прийшов мій дід Коркут, дав юнакові ім'я; він говорить: «Вислухай моє слово, Бай-Бура-бек! Всевишній бог дав тобі сина; хай береже він його! Хай буде він опорою мусульман, несучи тяжкого прапора! Чи буде він підніматися на ті, що лежать перед (нами) чорні сніжні гори, хай полегшить всевишній бог твоєму синові сходждення! Чи буде він переправлятися через закривавлені ріки, хай полегшить йому бог переправу! Чи буде він вриватися у густий натовп ґяурів, нехай всевишній бог дарує твоєму синові удачу! Ти називаєш свого сина Басамом; (тепер) нехай його ім'я буде Бамсі-Бейрек, володар сірого жеребця. Ім'я йому дав я; довге життя нехай дасть йому бог!» Решта беків огузів підняли руки, помолилися: «Хай принесе це ім'я щастя цьому джигітові», – сказали вони.
Беки усі поїхали на полювання; Бейрек велів привести свого сірого жеребця і сів на нього. Раптом перед огузами пробігло стадо кіз; Бамсі-Бейрек погнався за однією з них. Довго він гнався, нарешті прибув у одне місце; що він там побачив, султане мій? Він побачив, що на зеленому лузі поставлений червоний намет; «Чий би це міг бути намет?» – здивувався він. Він не знав, що той намет був шатром світлоокої діви. Підійти до того шатра він соромився, нарешті зважився: «Хай буде, що буде, але я візьму свою здобич». Він підійшов до шатра, перерізав жили козі і роззирнувся навколо. Це шатро було шатром Бану-Чечек, вже у колисці зарученої з Бейреком. Бану-Чечек дивилася з шатра: «Дивіться, дівчата! Чи не хоче якийсь негідний, народжений від негідного, показати нам свою мужність? Підіть, вимагайте у нього долю (здобичі); подивіться, що він скаже». Так вона сказала; одна жінка, на ймення Касирча-Ніке, вийшла наперед, почала вимагати долю здобичі: «Бек-джигіте, дай і нам частину цієї кози», – сказала вона. Бейрек говорить: «Слухай, дівчино, я не ловецький, я бек, син бека; беріть собі все. Але хай не буде питання образою; чиє це шатро?» Так він сказав; Касирча-Ніке говорить: «Бек-джигіте, це шатро Бану-Чечек, дочки Бай-Біджан-бека». Від такої звістки, хане мій, кров Бейрека закипіла, (але) він увічливо повернувся назад. Дівчата понесли козу, поклали її перед царицею красунь Бану-Чечек; вона подивилася і побачила, що це царський, гладкий козел-самець. Бану-Чечек говорить: «Скажіть, дівчата, що це за джигіт?» Дівчата говорять: «Клянемся богом, царице! У цього джигіта лице закрите покривалом, але це добрий джигіт, бек, син бека». Так вони сказали; Бану-Чечек говорить: «Слухайте, дівчата, мені говорили, що віддали мене Бейрекові, чиє лице закрите накидкою; чи не він це? Покличте його, я його розпитаю». Бейрека покликали; він прийшов; Бану-Чечек закрилася чадрою, почала його розпитувати; вона говорить: «Звідки ти прийшов, джигіте?» Бейрек говорить: «Із (країни) внутрішніх огузів». – «Серед внутрішніх огузів хто ти і хто твій батько?» – запитала вона. «Мене звуть Бамсі-Бейреком, сином Бай-Бура-бека», – відповів він. Дівчина говорить: «У якій справі ти прийшов, джигіте?» Бейрек говорить: «У Бай-Біджан-бека є дочка; на неї я прийшов подивитися». Дівчина говорить: «Не така вона, щоб показатися тобі; але я – служниця Бану-Чечек; давай, виїдемо разом на полювання; якщо твій кінь обгонить мого коня, ти обгониш і її коня; випустимо також разом стріли; якщо ти мене перевершиш, ти перевершиш і її; потім поборемося з тобою; якщо ти мене подолаєш, то подолаєш і її». Так вона сказала; Бейрек говорить: «Добре, сідай на коня». Обидва сіли на коней, виїхали на арену, пустили коней – кінь Бейрека обігнав коня дівиці; випустили стріли – Бейрек розсік стрілу дівиці. Дівиця говорить: «Слухай, джигіте, мого коня ще ніхто не обганяв, моєї стріли ще ніхто не розсікав; тепер давай поборемося з тобою». Миттю Бейрек зійшов з коня; вони схопилися, обхопили одне одного, подібно двом богатирям; то Бейрек піднімає дівицю, хоче кинути на землю, то дівиця піднімає Бейрека, хоче кинути на землю. Бейрек знесилився; він говорить: «Якщо ця дівиця здолає мене, то серед решти огузів на мою долю випадуть насмішки і образи». Так сказавши, він розгнівався, схопив (дівицю), взяв її за пов'язку, ухопився за її груди, обняв дівицю; цього разу Бейрек заволодів струнким станом дівиці, скував її рухи, кинув її спиною на землю. Дівиця говорить: «Джигіте, Бану-Чечек, дочка Бай-Біджана, це я». Так вона сказала; Бейрек
