Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт

Знайдення архіву Орлика дозволило висвітлити ще один бік його діяльності, без якого образ гетьмана як людини був би неповним, — його інтелектуальний розвиток та любов до книг.

Пилип Орлик знав чимало мов. Окрім української, російської та польської, він вивчав в академії класичну латину, а ще французьку, італійську, новогрецьку, шведську, німецьку, болгарську, сербську, «геленську». На більшості з них писав. Книга була для нього не лише джерелом інформації та резервом мудрості, а й величним пам’ятником людського духу. В його щоденнику за 1722 рік є знаменна фраза: «Книжки подібні до живих істот. Оправлені в шкіру, вони тремтять в руках неуків». 22 березня того ж року грецький архімандрит показував Орлику рукописне Євангеліє від Іоанна на пурпуровому пергаменті, яке було написано у II столітті. Гетьман був вражений і зазначив: «Оцей блідий пергамент викликає чари минулого, думу та мрії тих людей».

Орлик читав багато і в основному з теології, історії та політики, любив також художні твори й особливо старався здобути газети. В його паперах було знайдено нотатки з французьких, італійських, німецьких та найбільш поінформованих на той час голландських часописів. Орлик майже не розлучався з Псалтирем (мав французькою та латинською мовами), Еклезіастом, творами святого Августина. Він повідомляв, наприклад, що з захопленням перечитав вісім томів Златоуста. Святе Письмо й отців церкви гетьман читав вдумливо і часто робив нотатки чи виписки, завважуючи думки, близькі йому та його долі. Дуже показові цитати з Псалтиря:

«Краща частина мого життя протекла в бідах, мої найкращі роки — в сльозах, мої сили надломлені.

Вороги кинули мене в безодню бід, де я завжди оточений тьмою й видом смерті.

Мої вороги — в своїй ненависті дійшли до краю.

Нехай мої вороги не матимуть більше задоволення бачити, як я страждаю.

Його землі були пограбовані, а він зробився забавою своїх сусідів.

Про мене навіть перестали думати, вважаючи, що я вже помер.

Я був молодий, тепер я старий, і я ніколи не бачив, щоб праведного чоловіка покинув Господь Бог.

О Боже, мій добрий, ніжний та ласкавий, зглянься наді мною й пожалій мене в моїм становищі!»

Однак теологія була не єдиною галуззю пізнань та інтересів Пилипа Орлика. Про це свідчить вміст його бібліотеки. Перше книжкове зібрання Орлика загинуло після Полтавської битви, про що він писав в одному з своїх листів 1730 року: «І тоді я втратив усе своє… майно,… старі гарні книги». Нову бібліотеку гетьман почав збирати вже перебуваючи в еміграції, і тому вона складалася цілком з іноземних видань.

Відзначимо, що гетьман мав твори Шекспіра, хоч на той час великий англієць ще зовсім не був оцінений читачами та критикою. Залишилися нотатки Орлика французькою мовою з «Річарда III» та «Короля Ліра» 1728 року:

«Ті, що живуть на вершинах, завжди побиваються вітрами, й коли падають, розбиваються в шматки.

Я згубив назавжди своє королівство.

0 ось він бідна людина, слаба й у погорді у всіх».

У бібліотеці Орлика був представлений також Данте, якого гетьман дуже любив, і навіть Мольєр. Голландське видання «Телемака» Фенслона (1719) Орлик купив у Швеції і читав на шляху до Салонік. Він так цінив цю книгу, що, забувши її під подушкою в готелі, посилав по «Телемака» слугу. Можливо, саме ця книга навіяла думку, висловлену в листі до митрополита в Єрусалим (21 червня 1729): «Ніколи в житті сила не може переконати людей, вона робить лицемір’я… Ніколи не треба примушувати людей міняти свою віру».

Не можна не згадати також про стосунки Орлика з Вольтером. 29 грудня 1729 року Григір писав батькові: «Я довідався, що якийсь французький шляхтич складає докладну історію життя Карла ХІІ». Це був Вольтер. Григір зав’язав з ним стосунки і розповів про гетьмана та його взаємини зі шведським королем. Вольтер загорівся і просив бодай якісь матеріали для своєї історії. Пилип Орлик відразу ж надав автору «Історії Карла XII» цілу низку матеріалів і спогадів. 6 березня 1730 року Григір повідомляв гетьмана: «Всі матеріали для життєпису короля Карла XII я передав у належні руки… Тут дуже задоволені ними… Що особливо цікаве, це відомості про гетьмана Мазепу, й те, що Ви розповідаєте про його проекти. Тільки Ваша Екселенція, що знає досконало цей проект, могла так його викласти… Як життєпис Карла XII побачить світ…, всі дізнаються про справжній проект блаженної пам’яті гетьмана Мазепи й старшин Козацької Нації, які досі так жорстоко страждають».

Отже, сторінки Вольтерової «Історії Карла XII» про Івана Мазепу написані за допомогою матеріалів, що надав Пилип Орлик. Сам автор високо цінував дружбу з гетьманом та його допомогу. Він подарував Орлику примірник книги у червоній шкірі з гербом Орликів. На жаль, під час Великої французької революції книга зникла.

В історії України діяльність Пилипа Орлика оцінюється по–різному навіть найкращими представниками української історіографії та біографами гетьмана, хоч усі вони виявляють до нього шану. Його вважали романтичним героєм типу Дона Кіхота, який протягом усього життя був вірним своїм ідеалам, перенісши усі випробування долі, боровся за Ідею і мав фантастичний оптимізм та високі моральні якості. Це був «останній і найліпший із справжніх мазепинців».

Кожна епоха оцінює політичних діячів з точки зору сучасної потреби в тій чи іншій діяльності, шукає в них початки чи розвиток наболілих проблем. З цього погляду, постать Орлика для нашого часу є найбільш виразною і необхідною. Україна зараз іде тим же шляхом, живе тими ж ідеями, якими жив і за які боровся гетьман Пилип Орлик. Це ідеї суверенної, вільної, єдиної соборної України. Гетьман Пилип Орлик не був українцем за народженням, але став ним по духу та діяльності.

«…надобно иметь и на него око, понеже он есть крефтура Мазепина: он его возтавил и