Ананас або новий план захоплення Києва - Дмитро Чобіт

Виборці звернули увагу на те, що червоне серце, яке стало емблемою виборчої кампанії БЮТ, чомусь дуже нагадує такого ж кольору товарний знак Української меблевої групи «Венето», власником якої є пан Бродський. Всі магазини і навіть матраци «Венето» прикрашені цим знаком. У ході чату в «Українській правді», читачка, яка представилася Матрацом поставила М. Бродському запитання: «Чи правда, що Ви - ідеолог Юлиного серця на білому прапорі? Спочатку не могла зрозуміти, що це серце означає. Зрозуміла випадково - купуючи матрас. Боже, червона галочка «Венето» - копія пошарпаного серця Юлі. Так, чи, що виходить? Тимошенко - обличчя матрасу!!!» [1] Така дивовижна подібність виборчого символа БЮТ до комерційного знаку пана Бродського вдало відображена художниками і на обкладинці книги.

Спостережливі виборці мають пам’ятати виборчу кампанію партії «Яблуко» на парламентських виборах 2002 року. Тоді крім великої кількості зелених яблук ця політична сила чомусь використовувала і великого та пузатого жовтого ананаса з рисами обличчя, дуже подібними до лідера партії «Яблуко» Михайла Бродського. Цей веселий ананас постійно розмахував руками і невпинно вигукував: «Ананас вас не подведет!» Але чомусь такі гарячі запевнення Михайла Юрійовича не знайшли відгуку в серцях українських виборців - очолюване ним «Яблуко» набрало аж кілька часток процента.

Навчений гірким досвідом, перед новими парламентськими виборами М. Бродський ліквідував свою маргінальну партійку і оголосив, що всім її складом переходять у ВО «Батьківщина», якою керують його давні друзі - Ю. Тимошенко і О. Турчинов; останній свого часу навіть очолював комітет боротьби за визволення Михайла Юрійовича із Житомирського СІЗО.

Перебування у в’язниці принесло М. Бродському першу популярність та сприяло тому, що його вкрай негативний імідж, пов’язаний із різноманітними скандалами та звинуваченнями, значно поліпшився у зв’язку із співчуттям людей до його тюремного мучеництва.

На виборах народних депутатів України 1998 року арештанта М. Бродського газета «Киевские ведомости», власником якої він був, у кожному номері подавала як в’язня сумління. Це спрацювало. У Голосіївському виборчому окрузі м. Києва М. Бродський набрав із-поміж трьох десятків конкурентів найбільше голосів - аж 13%. За тодішнім законом цього було достатньо для перемоги, тому прямо з тюремних нар М. Бродський поїхав в український парламент.

Спочатку Михайло Юрійович входив до складу фракції «Громада», згодом став позафракційним, а потім створив власну фракцію «Яблуко», яка фактично стала сателітом СДПУ(о) та озвучувала деякі делікатні питання, у яких лідери есдеків не бажали світитися.

Тоді у сесійній залі я сидів недалеко від М. Бродського, місце якого було скраю центрального проходу. На протилежному боці, зліва від Михайла Юрійовича сидів Григорій Михайлович Суркіс із своєю фракцією СДПУ(о). Я часто спостерігав, як ці два діячі сучасної української політики у гострих ситуаціях неодмінно переглядалися між собою. Все вирішувала міміка. Навіть найменші порухи обличчя Г. Суркіса М. Бродський розумів із неймовірно точним відчуттям. Після цього він голосно наказував своїм підлеглим «яблучникам», яку кнопку тиснути. І так було не раз. Правда, траплялися випадки, коли голосування або позиція фракції «Яблуко» не дуже тішила Г. Суркіса, тоді він виразно - проникливим поглядом свердлив М. Бродського, а той вдавався до мімікрії, підморгував, кліпав очима та знизував плечима. Ось так на виду і на практиці й здійснювалося сателіт-партнерство.

Депутатство Михайла Бродського теж позначилося різноманітними скандалами і провокаціями. Кияни мають пам’ятати дуже часті випадки раптового перекриття руху на вулиці М. Грушевського у Києві навпроти Верховної Ради впродовж усіх років перебування М. Бродського у кріслі народного депутата України. Ці перекриття самовільно вчиняли десятки тисяч ошуканих вкладників банку «Денді», президентом і власником якого був М. Бродський. Люди вимагали двох речей: повернення їм украдених заощаджень та повторної відправки М. Бродського на нари.

За чотири роки Михайло Бродський запам’ятався всім дуже добре. Бійки, штовханина, несамовиті крики, обзивання, матюкання, плювання стали звичною поведінкою цього парламентарія у сесійній залі Верховної Ради України. Чого варте лиш одне його демонстративно-нахабне сидіння у кріслі Президента України, яке позначилося черговим скандалом, бійкою, плювками…

1 вересня 2005 року в прямому ефірі 5-го каналу М. Бродський учинив явну наклепницьку провокацію проти Президента України та його близьких людей, а потім став як справжній рафінований фарисей вибачатися перед українськими виборцями за те, що він агітував їх голосувати за В. Ющенка! Зовсім не за те треба було Михайлові Юрійовичу вибачатися! Його агітація швидше за все мала негативні результати, а її ефективність просто не могла перевищувати тисячної частки відсотка. Вибачатися М. Бродському потрібно було за інше - за явно антинародну акцію та активну організацію ним відставки першого справді українського уряду Віктора Ющенка 26 квітня 2001 року! Тоді М. Бродський, Г. Суркіс, В. Медведчук та інші кучмісти аж із шкіри пнулися, аби лиш відправити Віктора Ющенка в небуття. Його самовіддана діяльність на благо України їх дуже налякала.

Як мовилося вище, у 2002 році українці не спокусилися на ананасові обіцянки, і М. Бродський надовго щез із політичного обрію України.

Тепер він знову з’явився, більше того, став лівою рукою Юлії Тимошенко. Цього разу М. Бродський вирішив у Верховну Раду України не йти. Його метою стала Київська міська рада. Але це не стільки мета Михайла Юрійовича, скільки тих сил, які за ним стоять, - їм потрібно взяти під свій контроль українську столицю, цей передовий бастіон, без здобуття якого неможливо підкорити і всю Україну. Однак розповімо все по порядку.

Той факт, що М. Бродського не виявилось у списку БЮТ на вибори у Верховну Раду України, багатьма сприйнявся як прояв якихось