Моя зухвала - Ема Ноель

Руслан вагається. Усього лише кілька секунд. А потім кладе руки на мою талію й обіймає у відповідь. М’яко погладжує через одяг долонями. Ця клята куртка все псує. Обхоплюю його шию руками глибше. Від цього руху куртка підскакує вище і руки Руслана раптово опиняються на моїй шкірі. Гарячі руки, від яких ніби пронизує струмом.

Хоча б на секундочку можу відчути його. Адже він усе одно зараз покладе руки на одяг, нічого й сумніватися. Але…

Він чомусь цього не робить. Затримує на мить подих, а потім запускає руки глибше під мою куртку і кладе на спину. Ніжно погладжує пальцями уздовж хребта.

Видихає.

— Дякую, — шепочу, безмежно вдячна за цей жест, який мені зараз був такий потрібний.