Темна Академія-4 - Марина Сніжна

– Теж мені новина! – гмикнув дроу. – Якщо саме цю таємницю я маю зберегти, то в цьому немає потреби. Кожна собака в Темній Академії про це знає!

– Я не про те! Дослухай вже, а потім роби висновки.

– Гаразд, не кип’ятись.

– Принцеса отримала листа від батька. Через тиждень вона має залишити Темну Академію. Принаймні, на якийсь час. Мають відбутися заручини з королем Рінадієм.

– Ось як! – Лоран перестав знущатися. Розмова торкнулася політики, а це вже серйозно. – Значить, ось хто стане новим верховним королем…

– Це ще не вирішено, – заперечила я і пильно подивилася на нього. – Лаурна сказала, що батько обіцяв їй, що не буде проти того, кого вона вибере сама. Проблема тут тільки в тому, що заручини, а потім і шлюб повинні бути укладені в найкоротший строк.

– Стривай... Схоже, я зрозумів, до чого ти хилиш... – пробурмотів Лоран. – Принцеса запропонувала Ірмерію Стайліру стати її чоловіком та майбутнім королем?

– Так, – ледь чутно промовила я, відчуваючи, як стислося серце. – І він відмовився. Через мене, розумієш?!

Лоран помовчав, потім обережно сказав:

– Ну, тоді я не бачу жодної проблеми. Трон темних світів важить для нього менше, ніж ти. Маєш, навпаки, радіти.

– А я не можу радіти! – я скочила з місця і стала нервово міряти кроками павільйон. – Через мене він втрачає шанс, який навряд чи йому більше випаде. Уяви, що буде через рік, два. Нехай навіть кілька років! Тоді, коли його почуття минуть. Та він проклинати мене буде, Лоране! Звинувачувати в тому, що я завадила йому стати верховним королем. А я… Справа навіть не в тому, що я боюся тієї миті чи не зможу витримати його ненависті. Я дійсно вважаю, що він більше за усіх гідний стати нашим правителем. У ньому є всі якості, що необхідні для цього. І тільки я стою на його шляху!

– Але ж, як я зрозумів, він уже відхилив пропозицію принцеси. Тоді про що річ? - Лоран у задумі погладжував підборіддя.

– Вона дала йому тиждень на роздуми. У вечір перед своїм від’їздом принцеса знову прийде до нього. І цього разу я вже не маю стояти між ними. Розумієш?

Він з якимось незрозумілим виглядом дивився на мене.

– А ти?

– Що я?

– Ти дійсно зможеш витримати, що твій коханий чоловік одружиться з іншою?

– Заради його щастя витримаю, – тихо відповіла я.

– А ти впевнена, що це принесе йому щастя? – криво всміхнувся Лоран. – Чому вирішуєш за нього? Він дорослий чоловік, Летті. Гадаю, сам мусить вирішувати, чого хоче від життя.

– А якщо він насправді хоче прийняти пропозицію принцеси? – з тугою запитала я. – Але ніколи в цьому не зізнається. Він занадто благородний, щоб сказати про це і завдати мені болю.

– Але ти ніколи про це не дізнаєшся, – дроу похитав головою. – Навіщо мучити себе?

– Дізнаюся, Лоране. Я вже все вирішила. Якщо ти мені не допоможеш, доведеться розкрити мою таємницю ще комусь і попросити про послугу. Але я все одно це зроблю!

– Ти знаєш, що допоможу, – з докором сказав Лоран. – Проте все одно вважаю, що ти робиш помилку. Ви обоє страждатимете.

– Це буде недаремно. Заради майбутнього всіх темних світів. Гадаю, ця думка стане для мене гарною втіхою.

– Вкотре намагаюся тебе зрозуміти, – він почухав потилицю. – І виходить це важко.

– Не треба мене розуміти. Просто допоможи, – попросила я тихо.

– Гаразд. Говори вже, що від мене потрібно.

Піднімаючись увечері у приймальню із затиснутою в руці пачкою листів, я відчувала, як тіло наливається свинцевою важкістю. Я боялася майбутньої розмови. Не тих гнівних слів, які Ірмерій може мені сказати. Боялася, що не витримаю до кінця. Не зможу зіграти роль брехливої ​​лицемірної гадини, дивлячись у його неймовірні синьо-зелені очі.

Найгірше, що я розуміла – це єдиний вихід. В жодному іншому випадку Ірмерій не відмовиться від мене. Доведеться зробити йому настільки боляче, щоб кохання в його серці перетворилося на ненависть і огиду. Душу вивертало від самої думки про це, але я переконувала себе, що маю піти до кінця.

Штовхнула двері приймальні і ввійшла. Ферни, як завжди в такий час, не було на місці. Двері в кабінет ректора були відчинені, звідти пробивалося світло. Я спеціально крокувала шумно, щоб він дізнався про мою появу. Мовчки поклала листи на стіл і деякий час стояла, глибоко вдихаючи та видихаючи.

Як він мене зустріне? Що зараз скаже?

– Доброго вечора, моя люба, – почувся за спиною мелодійний голос.

Серце облилося кров’ю. Скільки ніжності в ньому! Ні натяку на агресію чи сумніви. Невже Лоран не виконав мого прохання? Інакше як це можна пояснити?

На мої плечі опустилися витончені, але сильні руки Ірмерія. Він хотів пригорнути мене до себе, але я вивільнилася і розвернулася. Постаралася надати обличчю холодного відстороненого виразу.

– Пробач, я не можу сьогодні лишитися. Надто втомлена.

Він відчутно напружився і в його очах щось промайнуло. Значить, знає... Лоран був у нього. Але Ірмерій до останнього не вірив у те, що йому розповіли про мене.