Моя хороша дівчинка - Ліля Ваніль

Дем’ян тицяє в руку бокал з ігристим. Але замість відпити обіймаю його та цілую. Це набагато хмільніше й солодше. І хочеться саме так зустріти новий рік, пригортаючись до коханого.

Забувши про все цілуємось, наче поруч нікого немає. І відриваємось один від одного лише почувши голос Насті.

— Вибачте… — вскакує на ноги. — Я на хвилинку!

Проводжаю дівчину Лук’яна здивованим поглядом. Вона зникає серед натовпу так швидко, що навіть оком не встигаю змигнути. Мабуть, в туалет поспішає, вирішую. Проте Настя не повертається ні через хвилину, ні через десять.

— Піду гляну, як де вона, — й собі підіймається Лук’ян.

Починаю переживати. Раптом Насті стало погано. Можливо отруїлась, чи їй щось підмішали у напій. Звісно не хлопці. Але я ж напевно не знаю, чи завжди напої були під наглядом. Лук'ян з Настею теж могли танцювати тоді, коли й ми.

Повертаються вони разом. Бліда Настя і Лук’ян, що підтримує її за талію.

— Що трапилось? — цікавлюсь. — Ти себе погано почуваєш?

— Голова розболілась, — вимучено посміхається. — А ліки забула в іншій сумочці.

— У мене теж нічого немає, — знічено розводжу руками.

Настя махає рукою й відкидається на спинку у диванчика.

Лук’ян вмощується біля неї, ніжно пригортає. Але вона відразу ж вивільняється з обіймів.

— Душно, Люк, — винувато відсувається. І знову відкидається та прикриває повіки.

Я ще краєм ока деякий час спостерігаю за нею. Потім переводжу погляд на сцену, але зрештою не витримую.

— То може додому поїдемо? — повертаюсь до Дем'яна. Запитально здіймаю брови. Він киває і я знову звертаюсь до Насті. — Там і ліки. І ти прилягти зможеш у спокої. Моя… тобто… гостьова кімната уже готова. Ніхто тебе не потурбує.

— Та не хотілося б псувати вам свято, — промовляє з явним жалем. Але її очиці якось дивно поблискують.

— Не зіпсуєш, — категорично заявляю.