Час бою (болю) - Соломія Даймонд

Від питань Толіка мені стало моторошно. Я не думала, що зі мною може трапитися щось подібне. Що я такого могла зробити? Я ж була звичайною відлюдькуватою студенткою, яка не мала ні хлопця, ні друзів, ні рідних... У мене не було жодних ідей, хто б це міг бути.  

— У тебе є хтось, хто б міг побути з тобою найближчим часом? Твій нападник може повернутися, — занепокоєно промовила Ярина (дружина Анатолія). — Я б з радістю склала тобі компанію, але мені вже пора бігти на роботу.  

— Ви й так для мене дуже багато зробили. Я дуже вдячна вам за турботу.  

Парочка лагідно посміхається до мене й подає склянку з водою. Я милуюся їх закоханими поглядами в бік один одного. Якби ж мені хотілося, щоб Давид зараз був поруч і так дивився на мене. Поруч з ним я б відчувала себе у безпеці. Можливо, якби я не прогнала його, то цієї прикрості б не сталося. В голові закралася думка, що це карма. Я поплатилася за те, що розбила серце Білінському.  

— У разі чого, то звертайся. Нам вже час бігти.  

Я проводжаю їх і дістаю з кишені записку. Від її вмісту у мене по тілу пробігають сироти. Текст ідентичний, що й на тій, яку я отримувала напередодні. Тоді я думала, що це якась помилка, але зараз вже не було жодних сумнівів.  

Швидко фотографую записку й надсилаю знімок Білінському. Щиро надіюся, що він ще не полетів у Словенію. Поки чекаю на відповідь, замикаю двері на всі оберти. У мене вже якась параноя починається, бо я прислухаюся до кожного звуку, що лунає в під’їзді. Від вхідного повідомлення я здригаюся мов ошпарена.  

Давид: Залишайся в будинку й нікому не відчиняй до мого приїзду. З тобою все гаразд?  

Я зручно вмощуюся на своєму ліжку й друкую відповідь. Мені стає спокійніше, коли я усвідомлюю, що він вирішив залишитися. Надіюся, що він не пошкодує про це.  

Аліна: Мене вдарили чимось важким по голові. Я не бачила хто це зробив. Сусідка з 5 поверху знайшла мене й разом з чоловіком допомогла. Зараз мені вже набагато краще.  

Я мала піти на пари, написати один дуже важливий тест, позайматися з близнючками, сходити у супермаркет за покупками... У мене було стільки планів, але через якогось психа мені доводилося тремтіти у власній квартирі. Хто взагалі посмів так жорстоко вчинити зі мною. Я прокручувала в голові всі можливі теорії та варіанти, але не дійшла до якогось висновку.  

Давид: Буду через декілька хвилин. У разі чого терміново телефонуй або мені, або поліцейським.  

Аліна: Гаразд. У тебе є якісь здогадки, хто б це міг бути? Можливо, це якось пов’язано зі Святом?  

Мене це так турбувало. Я не хотіла жити в постійному страху та невідомості. Стільки всього жахливого сталося зі мною за останній час. Я хотіла, бляха, спокою. Невже я прошу так багато? Невже я не заслужила на це?  

Давид: На жаль, у мене немає відповіді на це питання. Однак, я щиро надіюся, що це більше не повториться. Будь спокійна, Аліно. Я нікому не дам тебе скривдити, чуєш? Я життя готовий віддати заради тебе, будь певна.  

Віддати життя... Я притуляюся спиною до узголів’я ліжка й відчуваю шалене серцебиття, що дзвенить у мене в вухах. Руки та ноги тремтять і я ніяк не можу це спинити. Цівка поту котиться зі скроні по моїй шиї, поки я борюся з задишкою. Усі ці симптоми мені відомі лише з книг. Я цікавилася психологією і неодноразово чула про панічну атаку, але завжди надіялася, що вона мене омине. На жаль, моя удача знову підвела мене. Нехай буде проклятий той, хто довів мене до цього стану.