Час бою (болю) - Соломія Даймонд

При виході з кладовища мене збиває з ніг буркотлива незнайомка у лахмітті. Жінка штурхає мене в плече, а потім витріщається на мене. Від її проникливого погляду мені стає погано. Здається, я вже десь її бачила, бо обличчя знайоме, але щось ніяк не можу пригадати. Можливо, я вже себе просто накручую? День складний і тому я так дивно поводжуся. Вирішую не вчиняти скандал на рівному місці й тому просто продовжую слідкувати своєю дорогою.  

Мені стає самотньо і я вирішую зателефонувати Давидові. Аж самій незвично, що він за стільки часу ще ні разу мене не набрав. Можливо, у нього щось трапилося?  

— Привіт, ти вже прокинувся? — Я бачу на світлофорі червоне світло й пригальмовую.  

— Привіт, так. Ти на кладовищі, вірно? — невимушено запитує той. При цьому його голос звучить впевнено і твердо. Гадаю, що Білінський вже давно не спить.  

— Щойно вийшла звідти. Чим займаєшся? — Я починаю кусати нижню губу від хвилювання. Здавалось би, звичайна розмова, але вона викликала у мене стільки емоцій. Тілом постійно прокочувалися сироти, коли я чула приємний голос Давида. 

— Переглядаю спільні фото зі Святославом. Ми тут ще такі юні та щасливі. От би хоч на мить повернутися в ті безтурботні дні... — Я б теж цього дуже хотіла. — У твого брата було якесь особливе місце у Львові, яке він дуже любив? — На світлофорі загоряється зелений і я йду на той бік вулиці разом з іншими пішоходами.  

— Є одна кав’ярня на Площі Ринок, звідки відкривається чудовий краєвид на Львів. Ми зі Святом рідко там бували, бо в нас не було багато коштів на відвідування подібних закладів, але він завжди казав, що йому дуже подобається це місце. Чесно кажучи, то мені також. Там дуже комфортно та затишно. А ще там цікавий середньовічний дизайн, який припав нам до душі. — Я б хотіла ще там побувати, але не хочу з’являтися у цьому місці сама. Воно створене для приємних розмов за чашечкою кави.  

— Тоді я пропоную нам сьогодні там пообідати. Я не хочу йти на кладовище. Там я почуваю себе жахливо. Краще я проведу цей час у твоїй компанії. Гадаю, Святослав був би радий, якби ми у його свято звернули увагу на чомусь позитивному, а не навпаки. — Мені дуже сподобалася ідея Давида. Нам обом потрібно було відволіктися від проблем та сірої буденності, яка почала нас поглинати.  

— Чудова ідея. Я напишу їм у соціальних мережах і забронюю столик, бо зазвичай у них велика кількість клієнтів. Зустрінемося біля Ратуші? — Як істинна львів’янка я б мала запропонувати зустрітися біля оперного, але розуміла, що в мене вже не залишилося сил йти ще звідти до кав’ярні, що розташована в самому серці Львова.  

— Гаразд. Буду десь за годину. У мене є з собою альбом тих часів, коли ми всі разом жили в дитячому будинку. Візьму його з собою, що ти також могла переглянути. Твої світлини — це щось неоціненне для мене, Аліно.