Час бою (болю) - Соломія Даймонд

Мій погляд прикутий до листя суниць, що мігрує по посудині. Святославові дуже подобалися різні незвичні смаки. Також він обожнював природу й часто виїжджав за місто, щоб прогулятися лісами та полями. Востаннє, коли ми ходили гуляти влітку, то назбирали це листя. Брат був у захваті від смаку цього чаю. В мішечку вже на дні залишилося наших запасів. Цей аромат та незвичний присмак завжди нагадуватиме мені про нього.  

— Дякую. Я обіцяю пригостити вас ним і наступного разу. Надіюся, що вам сподобалося вчити зі мною англійську. Якщо виникатимуть якісь питання, коли ви виконуватимете домашнє завдання, то попросіть маму сконтактуватися зі мною. Надіюся, що з часом ваша любов до пізнання та оптимізм лише збільшуватимуться. Мені було дуже приємно з вами познайомитися. — Ми обіймаємося на прощання, а після цього виходимо на вулицю, де на дівчаток вже чекають батьки.  

Сестрички радісно кидаються на шию мамі та татові. Ось вона — справжня щаслива сім’я, якої у мене ніколи не було. Я не знала, як це відчувати любов та підтримку батьків. Здавалось би, це щось таке просте та елементарне, але таке незвичне та бажане для мене. Я мала лише брата, який старався дати мені все, що я хочу, але тепер і його немає. Тіло покривається сиротами чи то від холоду, чи то від самотності.  

Я махаю на прощання дівчаткам і забігаю назад у будинок. Притуляюся чолом до металевих дверей і по моїх щоках починають текти сльози. Під’їзд наповнюється моїм гірким схлипуванням. Щоб не привернути уваги сусідів, я закриваю собі рота долонею й сповзаю по стіні вниз.  

Біль пронизує не лише мою ногу, а й душу. Я гадала, що зможу швидше змиритися з втратою Святослава й почати новий розділ своєї власної історії вже без нього, але ні. Не виходить! Будь-які спроби призводять до моєї поразки. Щастя інших людей причиняє мені біль і я не знаю, що з цим робити... 

Через декілька хвилин я знаходжу в собі сили, щоб витерти залишки від зіпсованого макіяжу, розправити плечі й повернутися у квартиру. На комоді я помічаю ту саму записку, яку знайшла раніше у дверях. Поки розгортаю її, то поруч з’являється Давид. Він спирається плечем на шафу й зачаровано дивиться на мене.  

— Як усе пройшло? — запитує Білінський, свердлячи поглядом записку. Можливо, він думає, що у мене з’явився таємний залицяльник? Версія про те, що він зараз мене ревнує, має право на життя чи це просто черговий плід моєї бурхливої фантазії, яку давно пора відправити в зимову сплячку?  

— І я, і дівчатка задоволені нашою роботою. Мені було дуже легко й комфортно з ними. Гадаю, що ці сестри дуже перспективні. Мені хочеться дати їм максимум знань. Для мене це не просто робота, яка мені потрібна лише заради грошей. Для мене важливо насолоджуватися тим, чим я займаюся й приносити людям користь.  

Хтось назве це дитячим оптимізмом та юнацьким максималізмом, але не я. У кожного з нас є вибір і я щиро вірю в те, що кожен з нас сам є творцем свого майбутнього. Люди дуже часто скаржаться на свою роботу, але не задумуються над тим, що вона є лише наслідком їх дій. Якщо щось не подобається, то чому не зважитися на зміни? Я обирала професію за покликом серця й ще ні разу не пошкодувала про свій вибір. І я знаю точно, що я ніколи не буду займатися тим, що робить мене нещасною.  

— Радий, що у тебе саме такий підхід до роботи, Аліно. Я щиро бажаю тобі у цьому успіху. Спочатку я сердився, бо ти приховала це від мене, але коли я побачив Аню та Яну, то крига навколо мого серця розтанула. — Він щиро посміхається і я відчуваю омріяне полегшення. Згадую, як милувалася посмішкою Давида до нашої сварки. Це було чудово.  

Я переводжу погляд на записку й нарешті розгортаю її. Всередині червоними літерами написано: “Час сплачувати рахунки настав!”. Від цього тексту у мене по тілу проходять сироти. Я передаю аркуш Білінському й той міцно стискає пальцями папір. Його очі швидко бігають від одного рядка до іншого.  

— Це якась погроза? — стривожено запитую, намагаючись викинути з голови той текст, що налякав мене не на жарт. 

— Не накручуй себе, Аліно. Можливо, це просто потрібно заплатити за комунальні платежі або ж хтось помилився дверима. Хто його знає...