Моя хороша дівчинка - Ліля Ваніль

— Погано мене знаєш, Нікуша. Я завжди отримую те, що бажаю.

В очах блищить виклик і справжня насолода від нашої суперечки. Наче не про життя, не про почуття йдеться. І я раптом розумію, що для Даміра це все лише гра, звичайнісінька гра, тільки от ставка в ній я, і довгоочікуваний приз.

— Все буває вперше… — наважуюсь відповісти, намагаючись не помічати як хрипло звучить голос. Наче горло стискає невидима рука.

Вода у ванній нарешті стихає, клацає дверний шпінгалет. І саме це примушує Даміра нарешті випрямитись. Він на останок окидає мене важким, смакуючим поглядом й виходить з кухні. Мимоволі зіщулюсь. Чомусь відразу вірю, він дійсно отримує все що хоче. І методи геть не важливі.

— Киця! — чую грайливий голос Каті й кокетливе хихикання. — Я дещо забула в кімнаті! Не допоможеш?

Дамір щось роздратовано бурмоче у відповідь, рипає дверцятами шафи, й шпінгалет на дверях ванної знову голосно клацає. Хихикання голоснішає.

Я рвучко підіймаюсь і закриваю кухню на замочок. Якщо Катя буде питати навіщо замкнулась, збрешу, що випадково натиснула на кнопку на ручці. Але без цієї міри перестороги навряд чи сьогодні засну. 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно