Моя хороша дівчинка - Ліля Ваніль

— Гаразд. Теж сто років там не був, — знехотя погоджуюсь. Скоріше заради брата, який непомітно тицяє у бік.

Настя стріляє в мене й Лук'яна оцінювальним поглядом.

— Я можу ще до компанії Наташу взяти?

Киваю. Насправді все одно. Раз Люк зробив стійку на Настю, Наталка в прольоті. Думки знову до Ніки повертаються. Останній раз я саме з нею дивився фільм. А потім щось трапилось, знати хоча б що...

— Тоді до зустрічі, — чмокає мене і Лук’яна в щоки. Так, наче брата знає сто років, а не п’ять хвилин. Дуже люб'язна дівчина. Всі у неї любчики, любі, сердечка, смайли в повідомленнях. Навіть звичайна домовленість про зустріч закидана ними, як новорічна ялинка святковими кульками.

Я тільки дівчина зникає, Лук'ян задоволено присвистує.

— Ух. Гаряча штучка. Не дивно, що ти її ховав.

— Чого я ховав? — не розумію.

— А хіба в вас романтік не намічається?

Знизую плечима.

— Не лежить душа.

Брат виразно смикає бровами

— А якщо подумати? Бо вона наче не проти. Я б сказав дуже не проти...

— Нема про що думати.

— То ти не будеш проти, якщо я, скажімо так, з нею трохи попрацюю?

— Валяй, — байдуже махаю рукою. Мені тільки легше буде.