Моя зухвала - Ема Ноель

— Нарешті цей жах закінчиться, — кидає зневажливо і йде на вихід.

— Тобто? У якому сенсі? — питаю, завмерши з білизною в руках.

Валя зупиняється на порозі. Обертається й дивиться на мене повним ненависті поглядом. Ні, я, звичайно, неабияк її дістала, але тільки коли вона сама до мене лізла з моралями і спробами вказати мені «моє місце».

— У прямому. Нарешті ти заберешся звідси й можна буде зітхнути спокійно, — каже жінка і я розумію, що вона явно не розуміє, що я нікуди не йду.

На моєму обличчі з’являється злісна посмішка. Я підходжу до неї впритул. Я значно нижча зростом й на фоні Валі виглядаю, як мураха, але це не заважає мені бути сміливою, рішучою й зухвалою. Втім, як завжди.

— А я йду недалеко, Валя. І як і раніше буду дратувати тебе своєю присутністю. Навіть більше, ніж раніше! Тому що я переїжджаю туди, — і вказую пальцем на стіну, за якою знаходиться кімната Руслана. — І як майбутня господиня в цьому домі, можу влаштувати тобі таке пекельне життя…

Її раптовий регіт обриває мене на півслові. Моторошний сміх, який так само раптово припиняється. Валя окидає мене холодним поглядом. На обличчі з’являється цинічна посмішка.

— Дитинко, що б ти там собі не фантазувала, у цьому будинку ти останній день. Справжня господиня тут — Міла. У Руслана за місяць із нею весілля. І він його не скасовував, і не збирається.