Моя хороша дівчинка - Ліля Ваніль

— А вибрав він мене… звісно. Просто ти сумна й трохи сердита...

Голос наче здалеку. Ледь виринаю з туману смутних образів. Ковтаю сухим горлом.

— Сердита я через інше. Не через Даміра, — хрипло відказую.

Час поговорити настав.

Невинно кліпає очима. Навіть зупиняється, заглядає в обличчя.

Вулиця, звичайно, не найкраще місце для таких розмов. Але поки у мене є сміливість, краще вияснити усе відразу. У випадку чого прямо й піду до дівчат в общагу, вони прихистять... Один день за шоколадку вахтерка дозволить.

— Зі мною на вечірці щось трапилось. Але я не пам'ятаю... І не тому, що вдарилась, чи щось таке...

— Як це не пам'ятаєш? Ти ж у нас "трєзвєніца-язвєніца", — трохи знущально промовляє.

— Отак, — розводжу руками. — П'яна не була, а вирубилась. Чому Кать?

— Звідки я знаю?! — обурюється. — А ти сама нічого не… вживала… м?

Аж сіпаюсь від несподіванки. Але Катя тут же махає рукою.

— Але блін... це ж ти, звісно не вживала. Тоді тобі хтось щось підсипав. Але коли? — жує губу. — Я у Даміра спитаю, хто це міг бути.

— Ой, ні! Не треба! — гарячково мотаю головою.

— Чого? Ти ж розумієш, що це незаконно! — бере мене під руку і захоплює в сторону зупинки. — За таке треба карати. Я колись читала, що з самотніми дівчатами таке часто трапляється. У нічних клубах... Вони потім прокидаються у незнайомих місцях в компанії незнайомих хлопців. Або ще гірше… — пошепки закінчує. — Я забула, як та штука називається.

Я киваю. Звісно про таке краєм вуха чула.

— А може це той тобі підмішав... Хто підвозив. Точно він! Гад!

— Ти що! — хитаю головою. — Я в нього в машині вирубилась. Але погано себе відчула ще до цього. Здається… — невпевнено закінчую.

— В машині? Вирубилась?

Встає як вкопана. І я також змушена спинитись.

— Я жадаю подробиця, моя невинна монашко! — гарячково виблискує очима.