В твоїх руках не страшно - Ольга Островська

За той час, що ми займалися лікуванням вовченяти й розмовляли, демони встигли не тільки закінчити бій, а й прибрати на галявині, кудись подівши тіла перевертнів.

Тому, коли Аєдан пропонує нам з Торі сходити до струмка, щоб змити з себе кров, і ми з нею вибираємося з дормеза, тільки прим'ята трава, місцями підрита ногами земля та нудотно-солодкуватий запах з металічним відтінком, що витає в повітрі, нагадують про те, що сталося.

Це якщо не дивитись на демонів. Особливо на тих, що сидять напівроздягнені біля багаття, поки їм обробляють рани. Над плечем одного, на мій подив, якраз порається зосереджена Хефі.

– А… з його високістю теж все гаразд? – з тривогою питає Торі, стурбовано озираючись на всі боки. Очевидно, виглядаючи когось і не знаходячи.

– Так. Адлар зараз трохи зайнятий, але скоро повернеться, і ви зможете особисто в цьому переконатися, – посміхається Аєдан. − Ходімо, нам скоро вирушати.

Однак нам доводиться ще трішки затриматися, бо, побачивши принцесу, з візка вискакує перелякана бліда Оддет. І відразу починає белькотіти, яка вона щаслива, що все закінчилося, яка рада, що її високість не постраждала. І що вона тепер смиренно чекає на розпорядження своєї пані.

– А де Хефі? – скептично цікавиться у покоївки Торі, змусивши мене здивовано підняти брови. Хіба вона щойно не бачила дівчину біля багаття?

− Хефі пішла до вас, але, певно, їй знову щось завадило дійти. Напевно, десь... зайнята особистими справами, − з пісним виглядом повідомляє Оддет. 

Вона вочевидь поки що не побачила свою колежанку.

Але з цим зрозуміло. Віз стоїть під таким кутом, що багаття з його віконця просто не видно. А озирнутися вона ще не встигла. Але ж яка гадина, га!

− Ти знову намовляєш? – грізно зсунувши брови, цідить Торі. − Вона хоч справою зайнялася, коли дізналася, що мені її допомога не потрібна. А ти чим займалася, крім того, що вигадувала всяку гидоту?

Напевно, я не чула, як Хефі приходила до дормеза, але це й не дивно. Я надто глибоко поринула в транс, поки лікувала хлопця і на те, що відбувалося навколо, майже не реагувала.

Щоки Оддет спочатку спалахують рум'янцем від сорому, а потім вона, навпаки, блідне, зрозумівши, що її таким нехитрим чином перевіряли.

− Благаю... Пробачте, ваша високість. Я, не подумавши, ляпнула, – падає вона на коліна, покаянно дивлячись на свою пані й заламуючи руки.

− А мені не потрібна покоївка, яка ляпає всяку дурню про моє оточення, не подумавши, − гнівно звужує очі Торі. − Я тебе попереджала, але тобі не вистачило розуму засвоїти цей урок. У Раграсті, перш за все знайду тобі заміну. Іди геть і на очі мені більше не показуйся, доки не покличу.

Служниця підіймається з низько опущеною головою і тремтячими, понуреними плечима, знову бурмоче вибачення і присоромлено тікає назад до воза.

− Вибачте, що влаштувала це все при вас, ваша величність, − кидає Торі обережний погляд на Аєдана, що задумливо спостерігає за нею.

− Не варто перепрошувати, принцесо. Ваше бажання мати поруч лише відданих і розсудливих слуг цілком зрозуміле, – знизує плечима демон. − Тільки мені тепер цікаво, чому ви взяли з собою таку не стриману на язик особу?

− Оддет служить мені недавно і я, на жаль, не встигла розібратися, наскільки у неї пакісний характер, − обережно підбираючи слова, відповідає йому моя подруга.

− Цікаво. Адже друга дівчина теж лиш нещодавно стала вашою покоївкою, чи не так? – звужує очі Аєдан. – Ви усвідомлено віддали перевагу тим, хто погано… вас знає?

Богиня Пресвітла, для чого він усе це випитує? До чого веде? Та ще й так питання формулює? Особливо після того, як ми з Торі так необережно показали, як близько насправді спілкуємося.

І я нічим не можу допомогти їй зараз. Тільки шанобливо мовчати й намагатися не нервувати, щоб не показати, наскільки дії принцеси Ланторініаль пов'язані зі мною. Тут можна лиш порадіти тому, що я втомилася до повного отупіння й емоційного спустошення.

– Можна й так сказати, ваша величність, – киває Торі. Їй, як і мені, зрозуміло, що заперечувати настільки очевидну деталь зараз буде вкрай нерозсудливо. Адже демон точно відчує брехню. – Серед моїх слуг було надто багато тих, хто доповідав моєму батькові про кожен мій крок. І обравши новеньких служниць, я сподівалася, що таким чином відсію тих, хто служить не мені, а йому.

Розумничка. Яка ж вона розумниця. І правду ж сказала, хоч і часткову.

Он демон як здивувався.

Аєдан схиляє голову набік, уважно дивиться на Торі, вивчаючи, потім на мене, знову повертається поглядом до неї.

− Хм. Ваша відвертість та щирість мене дуже радують, принцесо. Може, ви мені навіть розкажете, на що розраховував ваш батько, коли погоджувався на умови нашого шлюбного договору?

– На що б він не розраховував, це лише його нездійсненні… мрії. Я, погоджуючись на цей шлюб, ухвалила для себе рішення насамперед бути доброю і відданою дружиною своєму чоловікові, – гідно підіймає підборіддя принцеса Аделхея.

– І це дуже розумно з вашого боку, – з повагою киває його величність. − Моєму братові дуже пощастило з нареченою. А зараз ходім до струмка. Час не чекає.

Торі здивовано охає, ошелешено дивлячись на нього, а демон обертається до мене

− Візьми собі чистий одяг. Перевдягнешся.

– Я не… думаю… мене там можуть побачити, – трясу головою.

– Не кажи дурниць. Наші вже всі помилися. Ніхто не сунеться за вами підглядати. Я особисто за цим простежу. Де твоя торбинка?

***

Довелося таки повертатися в дормезу за речами. Їхати кілька годин у просоченій кров'ю сукні мені справді страшно не хотілося.

А потім… я все ж таки ризикнула роздягнутися біля струмка, куди нас з Торі привів король демонів. До того ж допоміг спуститися нам обом по черзі.

Ледве стоячи на ногах, здригаючись від кожного шереху і ховаючись за подругою, якій тільки руки треба було помити, я, як могла, швидко стягла з себе все брудне, змила вже підсохлу кров, і натягла на мокре тіло свій останній комплект чистого одягу.