В твоїх руках не страшно - Ольга Островська

І моя долоня опиняється в його руці раніше, ніж я встигаю усвідомити свій рух. А наступної миті мене вже сіпають на ноги, щоб ще за хвилину всадовити на один зі стільців біля столу. Як ляльку якусь. І якраз вчасно, бо двері невдовзі справді відчиняються і в кімнату ввалюється чоловік з саквами, перекинутими через плече. Теж демон, набагато молодший на вигляд. Високий, худорлявий.

− Ваша в...високість, − запнувшись об мене поглядом, вимовляє він. − Даруйте, я не знав, що ви не самі. Мені піти?

− Ні, Ойзін − спокійно відповідає принц, який саме натягує на себе сорочку. – Пані Мар зайшла поділитися зі мною деякими своїми… видіннями. І ти мені якраз потрібен. Поклич до мене Бранна та Мартана. Я маю для них завдання.

– Буде виконано, ваша високість, – кланяється слуга. − Ще щось накажете?

– Чоботи мої почисть, – хмикає принц.