В твоїх руках не страшно - Ольга Островська
− А як ти вчинила з Оддет? − запитую, влаштовуюсь зручніше на м'якій софі, заваленій вишитими подушками.
– Відправила служити до пральні. Вона мене остаточно допекла. При собі таку залишати ніяк не можна, але й прогнати не можу, – зітхає Торі, займаючи диванчик навпроти. − Нехай там попрацює, може, гонору менше стане.
– Сумніваюсь, – скептично хитаю головою. − Таких мало що виправити може. Я зараз навіть думаю, що тоді в таверні вона спеціально підставила Хефі, відіславши її замість себе. Дуже заздрісна і злостива дівчина.
− Ти, швидше за все, маєш рацію. Потрібно буде перевірити це припущення. І як я могла так помилитись? Чому одразу не помітила, яка вона? Ох, а тут ще скоро і Хефі, напевно, доведеться заміну шукати, − ще важче зітхає подруга, відкидаючись на подушки.
– Чому? А вона чим завинила перед тобою? – здивовано здіймаю я брови.
− Вона нічим. Тільки от украдуть її в мене, − Торі підіймає на мене смішливий погляд. − Один лисий і бородатий демон дівчинці буквально проходу не дає. А вона вся так і сяє, так і тане. Я думала, він з нею просто побавитись вирішив. Навіть з Адларом поговорила, щоб клепки вставив цьому вашому Бранну. Мені служниця тямуща потрібна, а не нещасна через розбите серце. А той Адлару сказав, що його темрява Хефі за свою визнала, і він із найсерйознішими намірами до дівчини залицяється, уявляєш?
Маю визнати, повірити мені в таке важко. Тим паче, що я бачила Бранна на королівській вечері вчора. Він точно не простий воїн та охоронець, як мені спочатку здавалося. Невже одружиться з простою служницею? Не обдурить?
Хоча… Він же демон. А у них все зовсім не так, як в Аделхеї.
І я дуже рада за Хефі, якщо це правда.
