В твоїх руках не страшно - Ольга Островська
Він замовкає вичікувально. Продовжує мити мою спину, тепер уже не прикриту від його дотиків та погляду навіть мокрою тканиною простирадла. А я… просто не можу озвучити те, що спадає на думку.
Чому я не подумала про це раніше? Він же справді сказав мені, яке значення мають усі три руни. А потім заговорив, заморочив, відволік.
А сьогоднішній день приніс мені стільки нових потрясінь, що я навіть не згадала про ці руни. Не зіставила. А мала б.
Адже навіть на кухні сьогодні говорили про обраних обох братів. Та й раніше... Аєдан приставив до мене охорону. Далеко не просту охорону. Воїнів, які з Танрагосом розмовляли навіть не на рівних, а зверхньо. І сам скрізь супроводжував. І стільки турботи виявив. Взяв під свій захист. І привласнив… виходить. Без моєї згоди. Просто тому, що вирішив. Або його пітьма так вирішила. А я ще дивувалася, чому він так впевнено заявив, що не одружується з Торі. Адже причина не в тому, що ту вибрав принц. А в тому, що король обрав мене.
Але як так… цього не може бути. Не може. Я ж тільки-но втекла. Тільки-но здобула свободу. Я не хочу. Не хочу бути нічиєю обраною. Не хочу нікому належати.
− І чого ти зараз знову злякалася? Яких жахів про мене навигадувала? − невесело посміхається Аєдан, залишаючи своє заняття. Обходить балію і присідає навпочіпки навпроти мене.
Судомно видихнувши, я схрещую на грудях руки, намагаючись прикритися. Але він, на його честь і несподівано для мене, дивиться тільки мені в очі. Запитливо скинувши брову.
– Ви мене затаврували своєю обраною? − мій голос тремтить попри всі мої старання. Та й сльози до очей підступають.
– Не затаврував, – скреготнувши зубами, заперечує демон.
А потім раптом витягує вперед праву руку з закоченим рукавом, і я в повному приголомшенні спостерігаю, як на його передпліччі з'являється майже така сама печать, як і в мене. Лише однієї руни не вистачає. «Вибраності пітьмою».
− Ти моя наречена, Зайченя. Ця печать означає справжні заручини. Моя темрява пов'язала нас одне з одним, вибравши ту жінку, що ідеально підходить мені, як супутниця життя. Тепер черга за твоїм світлом. Воно повинне завершити цей зв'язок, поєднавши нас шлюбом.
Богиня пресвітла, як же це сталося зі мною? Як я могла вплутатися в майже шлюбний зв'язок з демоном, ледве позбавившись прив'язки до Танрагоса? Чому я? Невже це мій дар винен? Моя кров? Це вона робить із мене цінний приз, який дістається найсильнішому?
− Я не хочу заміж. Я не можу стати вам дружиною, – кажу тихо, заплющуючи очі. Боячись дивитись Аєданові в очі. Не знаючи, чого чекати.
Коли в день свого повноліття я сказала ці слова Танрагосу, той схопив мене за волосся, потяг до палацового вівтаря і розсік мені вени, а потім і собі, щоб прив'язати мене кров'ю до себе навіки. Потім він мені, звісно, дуже переконливо пояснював, що я сама винувата, якщо наважилася його образити своєю відмовою. І обіцяв бути зі мною лагідним, якщо я буду слухняною. Одягаючи біле вбрання нареченої, я вже знала, що виходжу заміж за монстра в людській подобі. І нічого вдіяти з цим не могла.
Вдруге загнати мене в пастку я не дозволю. Краще помру.
Мого підборіддя торкаються шорсткі пальці, і демон змушує мене підняти голову.
– Подивися на мене, – каже він твердо… Але не гнівно. І я наважуюсь.
Наші погляди стрічаються. Я провалююсь у темний вир його очей. У пітьму, що нуртує там і потужною хвилею підхоплює мою свідомість, оточує собою… плекаючи… захищаючи… Я досі не можу зрозуміти, чому так. Чому така величезна міць завжди така ласкава зі мною? Бо визнала мене обраною? І хіба може бути жорстоким зі мною чоловік, чия моторошна у своїй руйнівній силі пітьма лащиться до мене, наче кошеня. Дар – це ж не друга окрема сутність, це невід'ємна частина особистості. Не він визначає характер, звісно, але на сприйняття та ставлення до світу та оточення впливає і дуже сильно.
– Саме тому я й не казав тобі досі всю правду до кінця, крихітко. До цього моменту. Те, що ти мені відмовиш, було очевидним та закономірним. Але твоя відмова бути моєю дружиною не змінює того факту, що ми ідеально підходимо одне одному. І можемо зробити одне одного сильнішими. Навіть не завершивши шлюб.
Він не злиться? Не примушує і нічим не загрожує? Знов умовляє, тим самим змушуючи слухати... і все більше вірити в те, що справді не скривдить. Але про що це він каже? Як це, не завершивши зв'язок?
– Що… що ви маєте на увазі? − розгублено вдивляюсь я в його очі.
− Будь моєю, маленька, − вкрадливо просить Аєдан і присувається до мене ближче, спираючись другою рукою на бортик, зачаровуючи своїм поглядом. − На тих умовах, які тебе влаштують. Залишся і не тікай. Дозволь зцілити твою душу. Дозволь показати тобі, як чоловік може плекати свою жінку, як добре жінці може бути з чоловіком. Довірся мені. По своїй волі. Клітка, якою ти так боїшся, залишиться відкритою.
− Ви пропонуєте мені стати вашою коханкою? − округляю я очі.
– Ні. Я пропоную тобі офіційні заручини з необмеженим терміном завершення, – хмикає Аєдан. − Ти вже моя наречена. Цього не змінити та не приховати. І станеш дружиною, коли даси на це добровільну згоду. Або розірвеш зв'язок, коли здобудеш назад свою силу і дійсно захочеш піти.
– А якби вашою нареченою стала… принцеса, ви б її теж у своє ліжко так швидко запросили? − не витримую я. – Чи уся річ в тому, що я не цнотлива?
− А ти завтра вранці попроси свою принцесу ліву руку показати, − хмикає Аєдан. − І спитай, як вона ніч провела, з нареченим, чи без? Для демона цнотливість обраної, звісно приємна, ми ще ті власники, але точно не є визначальною рисою нареченої. Якщо зв'язок утворюється, йому рідко хто чинить опір.
− Ще чого, не буду я в неї таке питати, − спалахую від відвертості його натяку.
Уявити Торі та Адлара… щоб вона погодилася спати з ним до заміжжя. Але якщо вже зовсім чесно, якщо замислитись, то... я цілком можу собі таке уявити. Торі – відьма. Рішуча, сильна, хитра. І водночас рвучка та надто емоційна часом. Мріє про кохання. І принц їй дуже сподобався. Я навіть сказала б, що вона майже закохана в нього. І між ними вже підписано шлюбний договір. Все вирішено, по суті… Але не між нами з Аєданом
