В твоїх руках не страшно - Ольга Островська

Набравши спочатку гарячої води з чана, а потім і ще одне відро холодної з другого, Аєдан повертається до мене вже з обома відрами. Ставить їх поряд, сідає на лавку, де я перед цим сиділа, опинившись позаду мене. 

Навіть не підводячи голову, я відчуваю на собі його надто уважний погляд. Шкірою відчуваю. Так ніби він вже торкається моїх плечей, спини...

А наступної миті, демон різко подається до мене і, перш ніж я встигаю усвідомити, що відбувається, стрімко стягує простирадло з моїх лопаток нижче, оголивши до попереку.

− Що це?! − гарчить він приголомшено, знову змушуючи злякано зіщулитись.

І далеко не відразу, до мене доходить, що саме його так здивувало. Лише коли чоловічі пальці торкаються слідів від батога, залишених Танрагосом в останню ніч. Вони давно затяглися, але не так безслідно, як завжди. І моя спина зараз посічена потворними й зовсім негарними рубцями.

− Шрами, гадаю, − вимовляю тихо, здригаючись від кожного його дотику. Мені не боляче. І навіть не страшно. Трохи лоскітно і дивно.

А ще... мені варто б радіти, що моя спина зараз виглядає так некрасиво і гидко, що цілком може відштовхнути своїм відразливим виглядом чоловіка. Адже я не хочу бути привабливою. Ні для кого… так мені здавалося.

От тільки чому мені трохи прикро від думки, що Аєдан вважатиме мене потворною? Я ж сама доклала всіх зусиль, щоб здаватися негарною.

Але це були мої свідомі зусилля. А шрами... вони зі мною вже назавжди, хочу я того, чи ні. Цей слід Танрагос лишив мені до скону. 

– Ти ж ельра, – констатує демон. – Чому вони не затягнулися?

− Ви думаєте, мені не так боляче, якщо я ельра і всі рани гояться через кілька годин? – цікавлюсь із гіркотою, хоч і розумію, що несправедлива зараз до нього.

Він демон. Воїн. Напевно знає, що таке біль та рани. Тільки навряд чи йому відома нестерпність поєднання болю з приниженням та повним безсиллям.

− Не приписуй мені дурниць, − з досадою карбує Аєдан. – Я не це мав на увазі. Я питаю, що з тобою сталося, якщо навіть з твоєю регенерацією ці рани не загоїлися?

– У мене майже не було моєї магії… цього разу, – зізнаюся не дуже охоче.

− Цього разу, − зловісно повторює він за мною, навіщось продовжуючи гладити мою спину. – Підозрюю, що шрамів було б набагато більше, якби не твій дар. Як довго це тривало?

– Довго. Дуже довго. Здається, цілу вічність, – шепочу я, завмираючи щоразу, коли він підіймає руку, і тремтячи, коли опускає назад. Ця проста, але така несподівана ласка щось дивне зі мною коїть. Розум велить бути насторожі, а тілу... просто приємно. Мені так давно не доводилося відчувати на собі чиюсь ніжність. Звичайну ніжність. Без тілесного підтексту. А чоловічу так і зовсім… ніколи.

До моєї втечі, до знайомства з ним...

А потім я несподівано відчуваю, як Аєдан присувається ще ближче... і цілує мою спину. Мої шрами. Цілує так обережно і легко, наче просить вибачення. Судомно хапонувши ротом повітря, я різко випростуюся, сліпо витріщаючись у стіну навпроти, і прислухаючись до своїх відчуттів.

Що він… Навіщо?

− Так багато болю могло не бути, якби я знайшов тебе раніше. Якби тільки знав, – у голосі чоловіка так явно звучить жаль і провина, що я, не стримавшись, повертаю до нього голову, намагаючись роздивитися. − Але тепер я знайшов тебе, маленька. І все буде інакше. Для нас обох.

– Як інакше? – уточнюю обережно, не знаючи навіть, як ставитися до його слів.

– Добре все буде, от побачиш, – запевняє м'яко. Потім опускає руку вниз. – Вода зовсім охолола. Замерзнеш. Посунься трохи, щоб я тебе випадково не обпік.

Після секундного роздуму, я все-таки виконую його вимогу, посуваючись вперед і звільняючи позаду себе місце в балії − мені справді вже потихеньку стає холодно. Як тільки я це роблю, його величність відразу ж обережно доливає по стінці кілька ковшів гарячої води.

− Нумо митися, Зайченя. Уяви, що я… твоя служниця. Можеш навіть заплющити очі, щоб не бачити, хто тебе торкається насправді, – приголомшує мене новим розпорядженням.

– Я все одно знатиму. Ви не схожі на жодну з… зі знайомих мені служниць. І я ще не погоджувалася, – заперечую, насторожено спостерігаючи за ним через плече.

− То погоджуйся. І можеш питати все, що завгодно. Я навіть не буду нічого питати в тебе натомість. Лише відповідатиму на твої запитання. Правдиво і без приховувань. Якщо відмовишся, вирішу, що ти ще не готова знати правду.

− І дасте мені спокій?

− Ні, звісно. Я тебе знайшов. І відпущу тільки в тому випадку, якщо буду точно впевнений, що не приваблюю тебе і це неможливо змінити. Відсутність твердого, впевненого і правдивого «Ні» для будь-якого демона привід довести, що це, можливо, боязке «Так», − підморгує його нестерпна тираниста величність. – Ну, подумай сама. Ось ти зможеш зараз сказати мені «Ні» так, щоб це не було брехнею? Справді відмовишся дізнатися правду про себе, про те, хто ти для мене, і чи можливе твоє зцілення? І я ж не про тіло кажу, Зайченя. І навіть не про відновлення твого дару – він і без мене повернеться. Я говорю про твою душу, твою світлу сутність. Якщо скажеш мені «ні», я піду. Не обіцяю, що відступлюся, але на якийсь час дам спокій. Вирішуй. Зараз.

Я не можу сказати цього твердого «ні». І йому це чудово відомо. Занадто відчутні для мене зміни, які зі мною відбулися після нашої зустрічі. Занадто незрозумілі. Такі, що лякають, але і вселяють надію на зцілення і нормальне життя, на можливість мати колись дитину, про що я так сильно мрію. І мені, як магу життя, дуже хочеться знати, як він це зі мною зробив. Чому саме він?

− Що такого важливого може бути в митті служниці, що сам король демонів її вмовляє на це? − зітхаю важко.

Навіть для мене ця спроба уникнути відповіді здається жалюгідною. Демон у відповідь лише іронічно посміхається, хитаючи головою. Щось там переливає з цебра у відро, здається, розбавляє воду до теплої.

− Ну яка з тебе служниця, Зайченя? Вся така повітряна, тендітна. Руки ніжні. Як не хочеш говорити правду, можеш поки що мовчати. Але хоч не обманюй. А щодо важливості… не в купанні справа. Я хочу подбати про тебе. Показати, що мої дотики не є небезпечними для тебе і не несуть болю. Зрештою, мені просто хочеться зробити тобі приємно й отримати натомість твоє світле задоволення. Моїй пітьмі це буде смачно. Ну і торкатися тебе я теж хочу. Хоча б так, доки ти не готова до більшого. Заплющуй очі, буду лити на голову воду.