В твоїх руках не страшно - Ольга Островська
***
«Ні» я так і не сказала. Більшого йому не знадобилося. Насамперед Аєдан зняв з себе камзол, закотив рукави й взявся за моє волосся. До того ж мив його так довго і ретельно, що в мене встигла закрастись підозра – чи не намагається він у такий спосіб змити з них фарбу? Трохи це йому навіть вдалось. Моє волосся явно стало на порядок світлішим.
І поки його величність зосереджено займався моєю головою, я встигла розслабитися в затишному коконі його сили, встигла навіть трохи звикнути до відчуття його рук. І навіть задрімати, сидячи в теплій воді.
— Невже не поставиш жодного запитання, Зайченя? – цікавиться Аєдан, вкотре змивши з мого волосся піну.
− Ви почали розповідати про те, що зцілюєте мене, згадували Маохових слуг. Розкажіть, будь ласка, як все це пов'язано зі мною та з вами? − сонно бурмочу я, збираючись з думками. Мабуть, все-таки мало я спала. Недостатньо для відновлення. Зовсім недостатньо. Або це демон так впливає на мене. Заколисує своєю турботою. Присипляє мою пильність.
− Зі мною це пов’язано найпрямішим чином. Я маг смерті. І мій рід з давніх-давен служить Маоху, − оглушує мене зізнанням Аєдан. – Але й до тебе це теж має безпосереднє відношення. Ти світла. Маг життя. Наші сили – це як дві сторони однієї медалі. Протилежності, які при належному поєднанні, доповнюють та роблять одне одного сильнішими.
– Я думала, навпаки. Хіба темрява не прагне поглинути світло?
– Я ж кажу, тобі треба буде багато чого вивчити, коли прибудемо до столиці. Моя бібліотека буде повністю до твоїх послуг, − демон скручує моє волосся, відтискаючи, і перекидає його мені на груди, після чого починає намилювати мої плечі, поступово спускаючись все нижче.
Його мильні руки на моїй розпареній гарячою водою спині відчуваються тепер зовсім інакше. Приємно. Добре. Особливо, коли чоловік несподівано починає розминати м'язи, дуже вміло й акуратно, явно приправляючи свої дії магією.
− Темрява не може без світла, як світло не може без пітьми. Вони доповнюють одне одного, наповнюють суттю та відтіняють. Залишиться щось одне, і це буде порожнеча, – продовжує він навчати мене. − Це ти вже маєш розуміти. Тільки разом вони роблять цей світ можливим. Інша річ, що дурнів вистачає і серед світлих, і серед темних. Але про це можна дуже довго ляси точити. У нас зараз мова не про те. Ти маг життя. Твій дар − дарувати життя, дарувати світло, радість, благословення, зцілювати своєю силою. Не мені тобі розповідати про твої вміння, хоч думаю, ти сама про них ще багато чого не знаєш. Мій дар інший. Я можу нести смерть, дарувати її, харчуватися нею, моя темрява здатна зжерти все, на що впаде мій погляд, будь-яку сутність, якщо я забажаю. І я, як ніхто, відчуваю темряву в інших. Ту, що властива цій душі. Або нав'язану ззовні. Прокляття. Душевні рани. Я гостро відчуваю еманації болю, страху, страждання, гніву, ненависті, розпачу, усіх темних емоцій. У тобі цього дуже багато. Цих темних плям на твоїй світлій аурі, темного павутиння, що душить тебе і ламає зсередини. І я можу прибрати це. Забрати собі, поглинувши без залишку. Поверхнево я вже це роблю. Найлегше це мені вдається, коли ти спиш поруч, у моїх обіймах. Щоб зцілити тебе повністю, мені потрібна твоя згода та твоя участь.
− Повністю? Хіба це можливо? − ошелешено перепитую я, намагаючись вкласти в голові все почуте.
− Від тебе залежить, − багатозначно посміхається демон і непомітно стягує з мене простирадло, користуючись моєю розгубленістю. – Що ближчими ми стаємо одне до одного, то тонше я можу впливати на тебе і твою сутність. Тут важлива твоя довіра. А з цим у нас проблеми, чи не так? Навіть попри мою печать.
− Ви поставили її, не спитавши моєї згоди. І досі не пояснили до ладу, що вона означає, – осмілівши, нагадую йому. – Якось… не віриться, що її суть це один лише ваш захист. Я відчуваю, що значень набагато більше.
– Тут ти маєш рацію. Захист лише частина її значення. Лише одна руна. Але я тобі значення решти двох теж називав. «Вибраність пітьмою» та «приналежність», пам'ятаєш? Невже не здогадаєшся сама, що вони можуть означати в сукупності?
