Моя всупереч - Алекса Адлер

Єдине, що я дозволила собі відстояти, це можливість особисто з'явитися на відкриття того самого притулку, про який мені доповідала рія Іошші. Якщо я не можу займатися державними справами повною мірою, то хоч про дітей подбаю.

І ось минув уже тиждень.

Я вдруге за ці дні лечу до столиці. І цього разу не тільки мій шаттл супроводжує ціла маленька армія, а й на вулицях міста вже певно оточений весь квартал, якщо не більше, щоб моя поява на церемонії відкриття притулку пройшла без пригод.

Спостерігаючи, як шаттл знижується, заходячи на посадку посеред міської площі, відчуваю дивне хвилювання. Наче щось важливе має сьогодні статися. І мимоволі згадую сьогоднішній сон. Мені снився храм Маран-Деш. Я знову була поряд з тими дверима. Знову притискала руки до холодного металу дивлячись, як від моїх долонь біжать полум'яні візерунки. І поряд зі мною стояв ще хтось. Позаду мене, наче непорушна стіна. Невидимий для мого погляду, але я відчувала його рідним і близьким. І цей хтось теж притискав долоні до плити. А та відчинялася все більше і більше, являючи нам портал в інші світи. Відкриваючи моєму погляду всі всесвіти.

Але мене розбудила дотиком до плеча Жіна. Тож я так і не побачила, чи відчинилися двері до кінця. Не дізналася, хто стояв за моєю спиною. І хто мав прийти через двері.

«Дивись свої сни уважно, Око», − сказав мені той голос біля стіни між світами.

Що я маю побачити в цих снах? Чому мені було так важливо побачити те, що ховається за тими дверима?

Можливо у наступному сні я зрозумію.

Тим часом імператорський шаттл приземляється і біля трапа, крім моєї охорони, збираються представниці благодійної організації, очолюваної рією Іошші. Саме ці високородні рії зробили більшу частину роботи, і завдяки їм сьогодні буде відкрито новий притулок, а через деякий час ще багато інших.

− Як ти почуваєш-ш-шся? – цікавиться Чотжар, подаючи мені руку, щоб допомогти спуститись.

− Нормально, − відповідаю, міцно хапаючись за чоловічий лікоть. Усміхаюся йому: − Не хвилюйся, церемонія відкриття це не настільки складна справа, щоб я сильно від неї втомилася.

Але мій безтурботний настрій не покращує невідомо чому похмурий настрій на-агара. Мій хранитель до останнього намагався мене відмовити від особистої участі у цьому заході.

І зараз відверто незадоволений тим, що його не послухали.

Втім, Те-атсур та всі мої охоронці теж виглядають похмурими та зібраними, ніби на бій збираються. Мабуть, воно й зрозуміло. Раніше їм доводилося охороняти мене або вдома, або в столичному палаці, де система безпеки працює на найвищому рівні. Тут же, посеред міста, майже посеред вулиці, я дуже ускладнила їм завдання. Але це важливо для мене, справді дуже важливо.

Внизу біля трапа мене вже зустрічають рія Іошші, парочка її сподвижниць та кілька вищих ашарів, в яких я, з деяким здивуванням, пізнаю міських чиновників найвищого рангу.

− Вітаємо, імператрице! Слався, імператрице! – кланяються мені всі, хто зустрічає.

Ці вигуки підхоплює натовп, який утримують на відстані імператорські джа-аны.

Усміхнувшись, я вітально підіймаю руку, вітаючись з усіма своїми підданими разом. І ступаю з трапа на білу бруківку площі. Наді мною з тихим шипінням розвертається купол силового поля, контрольований Те-атсуром. А далі починаються звичайні для світських заходів танці з бубном довкола головного гостя, тобто довкола мене, в цьому випадку. Чиновники навперебій змагаються в дотепності та спробах привернути імператорську увагу. Я незворушно посміхаюся, стійко ігноруючи лестощі та неприкриті підкати на тему, щоб ще «випросити у доброї м'якосердої імператриці».

Так ми й рухаємося до великої, гарної будівлі, яка має стати новим притулком. І незабаром я вже підіймаюся сходами на ґанок, який широкою терасою оперізує майбутній навчальний заклад. На цей момент моїй головній соратниці Іошші нарешті вдається дістатися до мене і на верхній сходинці ми зупиняємося поряд.

Повернувшись обличчям до публіки та представників місцевих мас-медіа, я хвилину дві спостерігаю, як усі високі гості займають свої місця, шикуючись відповідно до рангу, а моя численна охорона розподіляється навколо мене, контролюючи всіх присутніх. Купол наді мною мерехтить ледь помітними відблисками.

Справа на терасі вишикувалися кілька десятків юних ашарів під наглядом своїх вчителів. Це майбутні учні нового закладу. Серед них є зовсім маленькі, яких тримають на руках няні, а є і майже підлітки, з настороженими, похмурими обличчями та спрямованими на мене недовірливими поглядами.

Мала рацію рія Іошші, потрібен час, щоб усі усвідомили, що державні притулки відтепер не є прямим квитком у рабство.

Вона, до речі, бере перше слово. Вітає гостей, чиновників, мене особисто, розповідає, як багато було зроблено роботи, щоб сьогодні ми могли відкрити цей заклад. Ділиться планами на те, скільки ще притулків буде відкрито в майбутньому, та які в них плануються нововведення. А потім несподівано повідомляє всім, що це була моя ідея, що саме імператриця Ліна вирішила, що потрібно змінювати систему освіти для дітей відмовників, щоб у всіх з'явилося майбутнє. І що всього цього без мене не сталося б. На цій високій ноті високородна рія і передає слово мені, відверто зніяковілій.

Доводиться брати себе в руки й робити те, що я дуже не люблю. Говорити урочисту промову.

− Я вітаю всіх! − вимовляю голосно, енергетично посиливши свій голос. Обводжу тих, хто зібрався, уважним поглядом, зупинившись на діточках. Це все для них зараз. – Сьогодні ми зібралися на честь дуже важливої ​​та значущої для мене події. Я сама скоро стану матір'ю і моє серце болить за всіх знедолених дітей імперії. Саме тому я готова всі сили докласти до того, щоб нові притулки, оновлені старі, нова система освіти справді приносили користь і відкривали перед юними підданими Аша-Ірон безліч доріг, дозволяючи вибирати своє майбутнє. Навіть якщо вони не мають підтримки роду, або сім'ї. Цією підтримкою для дітей тепер стане імперія. Ми тільки почали наш шлях, тільки почали запроваджувати необхідні зміни. Але вже зараз нові та вдосконалені старі заклади чекають на своїх вихованців, щоб надати їм все необхідне, включаючи турботу та гідну освіту. На славу Аша-Ірон.