Моя всупереч - Алекса Адлер
Ліна
Чотири дні, які знадобилися, щоб Сетору від мого імені завершив переговори з дагрійською делегацією, для мене самої пролетіли досить швидко. Поки мій радник підписував нові угоди з республікою, я теж не сиділа без діла.
Звичайно, працювати з повною самовіддачею було трохи важко, оскільки для всіх я нібито повинна відпочивати через погане самопочуття. Саме так пояснив Чотжар моє тимчасове усамітнення широкому загалу. Тому на Сетору довелося перекласти не лише переговори, а й частину інших моїх обов'язків.
Зате я змогла приділити більше уваги тому, що було важливо саме для мене.
Проєкт з покращення системи освіти для дітей-сиріт та відмовників, започаткований мною ще до зникнення моїх се-аран, під чуйним керівництвом рії Іошші та під моєю протекцією, поступово набирає обертів. Знайти хороших наставників для притулків виявилося справою непростою, але, як то кажуть, зусиллями й працею всього доскочиш. А ще – великими фінансовими вливаннями. Як не крути, а без цього ніяк.
За два місяці ми змогли повністю забезпечити всі чинні притулки для відмовників потрібним обладнанням, продовольством і речами, щоб діти навіть у найвіддаленіших куточках імперії мали змогу нормально харчуватися, вчитися і були забезпеченні всім найнеобхіднішим. Були проведенні ретельні перевірки всього чинного персоналу й усунуті всі, хто промишляв незаконною работоргівлею. Звісно, їм довелося шукати заміну. Тепер перед нами стоїть завдання розробити досконалішу програму навчання та побудувати більше притулків, щоб забезпечити місцями всіх дітей-відмовників і дати їм майбутнє.
І моє серце раділо б нашим досягненням, якби не той факт, що безпритульні діти досі воліють усіма можливими способами уникати зустрічей із соціальними працівниками, щоб не ставати частиною системи.
− Має пройти більше часу, щоб усі усвідомили зміни та почали довіряти оновленій системі, – запевняла мене моя вірна соратниця в цій нелегкій справі, рія Іошші. – За тиждень ми відкриватимемо новий притулок у столиці. Можливо, якщо ви зможете відвідати цей захід і особисто розповісте, що тепер діти-відмовники під вашим захистом та зможуть обирати собі майбутнє, ситуація кардинально зміниться.
Я обіцяла подумати та порадитися зі своєю службою безпеки.
Але так вийшло, що думати мені довелося не тільки про це. За ці дні багато чого сталося, що потребувало глибокого осмислення. Починаючи з того, що Сетору навіть не спробував оскаржити моє рішення. Просто взяв і усунувся з мого оточення, як я і вимагала. От тільки це чомусь не дало мені ні радості, ні полегшення. І закінчуючи тим, що він мав рацію. Вже на другий день після нашої з ним сварки, одо Мі-ічан підтвердив, що мій організм зазнає величезних втрат життєвих сил.
− Ви втрачаєте швидше, ніж встигаєте відновлюватися, − похмуро сказав мені імператорський лікар. – Поки що це не критично, бо отриманий вами від Абсолюта резерв справді колосальний. Але якщо так продовжуватиметься далі…
Він не домовив, але й так було все зрозуміло.
− Імператори повернуться раніше, − ковтнувши гіркоту в горлі, запевнила я більше себе, ніж його. – Але все ж таки, якщо ви раптом знаєте спосіб, як я могла б швидше відновлюватися, буду дуже вдячна вам за таку цінну інформацію.
− На жаль, я не знаю такого способу, моя імператрице. В тому, що стосується сфери дарів Абсолюта, медицина безсила. Але є ще дещо… Повинен вас повідомити, що рі-одо Сетору зобов'язав мене регулярно звітувати йому про ваш стан. Він, як і всі ми, вкрай стурбований ситуацією, що склалася, і шукає спосіб вам допомогти, − приголомшив мене наостанок одо Мі-ічан. – Він не велів мені вам про це говорити, тому дуже сподіваюся, що ви не станете йому демонструвати свою обізнаність. Я не хотів би мати такого ворога.
Звісно ж, я запевнила лікаря, що нічого не скажу рі-одо Сетору. А сама не могла не думати про те, що червоноволосий жрець продовжує дбати про мене, навіть перебуваючи на відстані. І звідкись виникло невиразне передчуття, що якщо хтось і знайде спосіб відновити мої сили, то це буде він. Знати б ще, чому це усвідомлення викликало в мені таке щемке тепле почуття в грудях. Не лише подяки. Не лише...
Жрець продовжував виконувати покладені мною на нього обов'язки, але ми дійсно майже не спілкувалися. Я тільки за доповідями Чотжара та Аракеша знала в деталях, що відбувалося у столиці під час моєї відсутності.
Але дагрійці відбули. Я навіть особисто прибула до столичного палацу, щоб поставити свої підписи під підсумковими угодами, тим самим завершивши переговори. І офіційно попрощалася з делегацію. Попередньо простеживши, щоб мій образ був якнайменше схожий на ту бранку цинотів, яку могла б згадати інсі Зеа-ма. Але синьошкіра дагрійка на мене майже не дивилася. Вона взагалі виглядала дуже похмурою та напруженою, нервозною навіть. І, як мені здалося, поспішала якнайшвидше відбути на батьківщину. Ніхто не став її затримувати.
Здавалося, тепер я можу повернутися до повноцінного виконання обов'язків імператриці. Але якби ж там. Проти мене об'єдналися усі. І Чотжар, і одо Мі-ічан, і Сетору, і навіть Аракеш із Те-атсуром. Ці владні самці раптом одноголосно вирішили, що мені тепер не слід перевтомлюватися, що мій організм може не впоратися з навантаженням, якщо я продовжу працювати в тому ж режимі, як раніше.
Я могла б посперечатися, але здоровий глузд узяв гору. Пройшло вже чотири дні після мого візиту до Маран-Деш, і тепер мені навіть не потрібен був одо Мі-ічан, щоб відчути, як швидко тануть мої сили протягом дня. Якщо вранці я ще прокидалася в більш-менш бадьорому стані, то вже до обіду підкрадалася втома, а надвечір накочувала моторошна апатія, що тільки посилювалася неприємним дзвоном у голові й повною кашею в думках.
Тому довелося погодитися з моїм оточенням та продовжити свій «лікарняний». Сетору навіть зволив вийти зі мною на зв'язок і похвалити за мудре рішення. Після чого зажадав, щоб я позичила йому Ніба для проведення ділових та дипломатичних зустрічей, на яких до цього я планувала бути присутня сама. Довелося і тут поступитися, взявши з жерця обіцянку, що він не буде кривдити чутливого і вразливого ранвіша.
