Моя всупереч - Алекса Адлер

І мене, як малу дитину, підіймають на руки, притискаючи до грудей. Сетору, а це саме він, сідає разом зі мною в крісло, накриваючи мою голову долонею в жесті німого втішання й опіки.

– Я вбила… він упав… кров, – мене буквально пересмикує від цього спогаду. І від думки, що на мені скривавлена ​​сукня. Як про це не думати?

− І цього ніколи більше з тобою не станеться, − намагається заспокоїти мене мій радник.

− Ти не можеш цього знати, − шепочу жалібно, забувши про формальності. Заплющивши очі, просто дозволяю собі плисти в цьому задушливому тумані.

− Можу. Я не дозволю тобі більше ухвалювати такі рішення. Одного разу було достатньо, щоб продемонструвати всім твою силу та характер. Далі дозволь мені.

І в його голосі стільки переконаності, що я навіть приходжу до тями. Завмираю в його руках, прислухаючись, намагаючись осмислити.

− Ви не чоловік мені, щоб обіцяти таке, − заперечую втомлено.

− Але можу ним стати, − отримую відповідь, яка кидає мене в ще більший шок.

− Що? Що ви таке кажете? – скинувши голову, злякано вдивляюсь у багряні очі.

Страшно уявити, що це може означати для мене, для моїх се-аран. Якщо Сетору зрадить…

− Я знайшов спосіб, як відновити твої сили, Ліно, – наполегливо вимовляє жрець, пронизуючи мене полум'яним поглядом.

− Який спосіб?

Десь у глибині душі я вже здогадуюсь, але все одно сподіваюся, що помилилась.

− Шлюбний обряд.

Ні. Не помилилась.

− Це неможливо, − мотаю я головою. – У мене вже є чоловіки, вони живі, скоро повернуться і вже точно не збираються поступатися вам місцем поруч зі мною. Жоден з них.

− Цілком можливо, якщо Абсолют так вирішить. А у нашому з тобою випадку саме так і буде. Я можу стати твоїм третім чоловіком. З його волі та дозволу. А тобі достатньо лише добровільно увійти зі мною в ритуальне коло і пройти через шлюбний обряд, щоб між нами утворився зв'язок. Це не тільки відновить твої сили, а й допоможе твоїм се-аран швидше повернутися.

− Я не можу на це погодитися. Не маю права приймати такі рішення одноосібно. Ні, це немислимо, − заперечно трясучи головою, я відштовхую його руки, абияк підводячись. Ватні коліна підкошуються і я знесилено опускаюсь у крісло навпроти.

− Чому немислимо? − Сетору всім тілом подається до мене й обхоплює долонями моє обличчя. – Чим тобі не подобається моя пропозиція? Я пропоную тобі статус моєї дружини. Готовий стати одним із трьох...

О боже. Він серйозно це все каже. Він серйозно пропонує мені себе третім чоловіком. Пропонує шлюбний зв'язок. Назавжди. У пам'яті спалахує той сон, де я віддавалася їм трьом... але ж це неможливо. Просто неможливо. Повелителі не приймуть такий поворот подій. Мені не дозволяли виходити заміж ще раз... тільки переспати з ним, якщо не буде іншого виходу. Вихід був. І зараз є. Навіть якщо на якусь коротку мить у моїй свідомості з'являється спокуса погодитися.

− Ви хочете стати частиною шлюбного союзу, який був укладений без вас, − зібравшись із силами, я відсуваюсь від жерця. − І в цьому союзі є не тільки я, а й мої се-аран. Прийняти вас чоловіком без їхнього відома і згоди я не маю права. Я давала клятви. Присягалася їм у вірності. Я люблю своїх се-аран і не можу їх зрадити. Дуже вдячна вам за таку щедру пропозицію, рі-одо Сетору, але змушена відмовитися.

Він сідає назад у своє крісло, кілька хвилин буравить мене важким поглядом. І важко зітхає, заплющивши очі.

− Ліно, у тебе немає виходу. Час грає не на твою користь. Погодившись зараз, ти позбавиш себе зайвих мук.

− Може, мої се-аран вже завтра повернуться. Може, вже сьогодні, – заперечую вперто. − Що вони мені скажуть, якщо побачать, що я замість того, щоб на них чекати, стала дружиною іншого?

− Найменше мене хвилює те, що вони скажуть, − криво посміхається Сетору. − Ти будеш жива. Це все, що мені потрібно знати. Але я ще трохи зачекаю, Ліно. Час все розставить по своїх місцях.