Моя всупереч - Алекса Адлер

− Що ти сказав?! Кого ти маєш на увазі, брате?

Він мовчить, бо мені й не потрібна відповідь. Я її знаю. Знаю, хто за першої ж нагоди зробить все, щоб забрати собі нашу се-авін. Цей червоноволосий покидьок таки дочекався свого часу. Може, й сам наблизив його.

Схопившись на ноги, стискаю кулаки, ледве стримуючи безумство, що кипить у крові. Але сила виривається з-під контролю, руйнуючи все на своєму шляху. Скелі навколо нас починають дрібно вібрувати, тріскаючись і обсипаючись кам’яною крихтою. Кам'яне плато під нашими ногами хитається і тріщить.

− Це ти його підпустив до неї! – гарчу, вискалюючи ікла. – Ти дозволив!

− А ти б волів, щоб вона зараз справді була одна? – примружено дивиться на мене А-атон.

І тільки тепер до мене доходить, що він має на увазі набагато більше, ніж я спочатку міг подумати. Що брат не просто дозволив...

− Що ти зробив?! − наступаю на нього загрозливо. Вогняна темрява здіймається навколо моїх ніг матовими щупальцями, в пилюку перетираючи каміння і плавлячи пісок, але брат на це навіть не реагує.

− Те, що мусив, − вимовляє втомлено. – Видіння Ліни ясно давали зрозуміти, що шансів уникнути того, що зараз відбувається, ми практично не мали. Я зробив усе, щоб захистити її та наших синів під час нашої можливої ​​відсутності в їхньому житті.

− Тобто практично вручив її іншому… захиснику? – випльовую останнє слово.

− Коли ти повернеш собі контроль над емоціями та ревнощами, то зрозумієш, що це був найправильніший варіант дій. Сетору має всі шанси стати регентом при ній. Якщо буде особисто зацікавлений, то відвоює цю посаду однозначно. Він єдиний, хто може утримати імперію від краху. І він точно не шкодитиме ні Ліні, ні нашим синам.

− А ще він точно спробує вкласти її у своє ліжко. А вона, якщо вірна нам і своїм клятвам, чинитиме опір йому до останнього…

− Вона отримала від мене інший наказ. І зробить усе, щоб вижити та зберегти дітей. Якщо вірна своїм клятвам.

Ні. Ні, він не міг цього зробити! Не міг.

Не вірячи своїм вухам, я хитаю головою. Але прямий погляд брата не залишає сумнівів. Міг і зробив. Це ж А-атон. Аналітик до нутра кісток. Готовий навіть нашу безцінну ніжну дівчинку підкласти під іншого, якщо так буде краще для імперії. Готовий віддати іншому те, що стало для мене дорожчим за все, що я будь-коли мав, якщо цього вимагає його аналітична викладка.

Розуміння цього стає останньою краплею у чаші мого самовладання. Темрява вибухає вогненним шквалом, руйнуючи наш тимчасовий притулок, затоплюючи рот гіркотою. Примушуючи рвонути геть від того, кого я завжди вважав частиною себе. Від єдиного, кому завжди довіряв. І з гарчанням обрушити вогняні батоги на навколишні скелі, нарізаючи червоне каміння гострими осколками, виплескуючи свій гнів і біль, аби не знищити свого близнюка в приступі неконтрольованої люті... і почуватися так, ніби в грудях зяє обвуглена дірка, а сам я вивернутий навиворіт.

− Вона вірна. Ти це знаєш. Вона зробить, як ти їй звелів — хриплю я, знову кидаючись до нього. Відчуваючи, як розлітаюся на атоми. Чому ж мені так нестерпно боляче?

Дивлюся на брата, оповитого холодним сяйвом щита. Уламки, падаючи навколо нього, обсипаються з осяйного купола скляним пилом.

Я ніколи раніше не хотів завдати братові болю. Навіть у дитинстві я завжди його захищав хай там що. Завжди співвідносив та контролював свою фізичну силу, розуміючи, що в цьому плані значно перевершую свого близнюка. Зараз же кулаки сверблять від бажання його вдарити. Від бажання зчепитися з ним до кривавого м'яса. Виплеснути всепоглинущий гнів на того, хто став його причиною. Того, хто... зрадив сам і змусив зрадити ту, в якій я знайшов свою рівновагу.

А потім зруйнувати все навколо. Спалити цей світ вщент.

Здається, божевілля мене все-таки наздогнало.

− Ти дозволив їй зрадити нас, − закидаю голову, відчуваючи як поступово лють змінюється повним спустошенням. − Зрадити мене.

− Я дозволив їй вижити. Чи ти хотів іншого? – А-атон підводиться на ноги, хитаючись, крокує до мене. − Уяви, що буде, якщо вона помре. Що ти відчуєш, Са-оір?

Дивиться жорстко у вічі. Ми так і застигаємо один навпроти одного, схрестивши шалені погляди.

− Уяви, що ти відчуєш, якщо її серце перестане битися? Скажи мені, брате, – вже набагато тихіше запитує А-атон.

Я мовчу. Застигши каменем, просто дивлюся на нього у відповідь. Тому що визнати вголос, описати те, що я відчуваю, просто неможливо. Хіба можна описати словами відчуття вирваного серця?

− Ти нічого мені не сказав, − вимовляю, дзвінку вічність по тому. − Вирішив все за мене, за неї, за всіх нас.

Він, скривившись, окидає промовистим поглядом руйнування навколо нас.

− Не роби вигляду, що не розумієш, чому. Я дозволив їй діяти на власний розсуд. Після подібної твоєї реакції Ліна б думала насамперед про твої ревнощі, а не про те, як правильно вчинити.

− У тому, щоб лягти під жерця за твоїм наказом, багато думати не треба, − кидаю отруйно.

− Якщо ти гадаєш, що я наказав їй саме це, то не знаєш ні мене, ні її.

− Так просвіти мене, недалекого, − розводжу руки у в’їдливому запрошенні. − Поясни свої дії, о наймудріший.

− Ліна вільна діяти за ситуацією, − загравши жовнами, вимовляє А-атон. − Якщо близькості з Сетору можна буде уникнути, впевнений, вона це зробить. Якщо ж від цього залежатиме її життя, чи життя наших синів, вона отримала право поступитися йому, не порушуючи дану мені клятву вірності. Я порахував, що буде краще передбачити ймовірність того, що наша се-авін опиниться в безвихідній ситуації, коли або зрада, або смерть. Якщо чогось не можна уникнути, краще бути готовим, ніж заплющувати очі.

Щось у його останніх словах мене знову насторожує. Так само він говорив про перші видіння Ліни про вибух. Саме після них ми посилили заходи безпеки десятикратно, справедливо розсудивши, що під час судових слухань і неминучої страти Менетнаша влаштувати диверсію, або теракт, буде найпростіше. Адже старий жрець саме так і планував зробити, як виявилося. Але все повернулося інакше.