Моя всупереч - Алекса Адлер

Дуже довго нам із Са-оіром не вдавалося дізнатися навіть, як загинув наш батько. Повна аномалій система Оранн надійно зберігає свої таємниці, і цьому щосили сприяють ранвіші, які мешкають там.

Мушу зізнатися, я довгий час навіть до кінця не розумів, навіщо вони здалися батькові. Навіщо він так прагнув приєднати цих боягузливих пуголовків до нашої імперії, створити з них окремий Дім. Заради астероїда? Невже не можна було отримати доступ до нього іншими методами?

Батько, не зраджуючи собі, навіть нам, своїм синам, не довіряв повну інформацію. Лише після його смерті я дізнався про те, яку міць ми могли б отримати, якби його плани здійснилися. А ще, розібравши корабель батька ледь не до гвинтиків і обстеживши все до найдрібніших деталей, ми з братом зрозуміли, кого варто звинувачувати в його смерті. На імператорський міжзоряник було здійснено псі-атаку. І можна було б припустити, що винні ранвіші, але залишкові й майже розвіяні сліди енергії підпростору, у тій формі, яку використовують саме жерці, виразно вказали, який Дім імперії був причетний до його смерті.

Тільки цього було замало. Менетнаш на Раді звалив усе на жерця, що летів разом із батьком. Мовляв, це була його енергія, можливо, бідолаха навіть намагався корабель врятувати, перш ніж загинув разом з усіма.

Сліди розвіялися. І довести ми, не маючи повної влади, нічого більше не могли.

Зараз, маючи свідчення ранвіша Ніба та дані з бортових журналів батьківського міжзоряника, які я нарешті можу зіставити, провина колишнього Голоса Абсолюта стає, якщо не очевидною, то такою, яку цілком можна довести. Зафіксовані ранвішами енергетичні сплески виразно вказують на те, що на корабель вплинули окрім псі-атаки, ще й енергією підпростору, на тому рівні, що доступний лише одиницям серед ашарів. І який точно не був доступний загиблому жерцеві. А отримані нещодавно нашими шпигунами відомості про деякі угоди ватажків шкадарів і зовсім прямо вказують на колишнього главу Дому Просвітлених.

І це трохи дивно. Невже Менетнаш настільки самовпевнений і думав, що ми не знайдемо всі ці сліди? Чи я переоцінюю його, як супротивника? Можливо, звісно. Але ж хтось намагався його сьогодні вбити. Навіщо? Це я й мушу дізнатися.

Упускати можливість добитися від Менетнаша повного визнання провини ніяк не можна. Але ще більше мене цікавить можливість домогтися відповіді, хто намагається його вбити.

Торобраслет спалахує вхідним сигналом.

− Повелитель А-атон, ми підлітаємо до Хіллдоруна, − повідомляє капітан корабля. – Які будуть накази?

Ну от і наближається час істини.

− Чекати. Відкласти стикування, доки до нас не приєднається мій брат, − відповідаю йому.

Не впевнений, що присутність Са-оіра така вже потрібна при допиті Менетнаша. Але сперечатися з братом із цього приводу я не збираюся. Наша емоційна се-авін напевно назвала б це почуття, що неприємно совгається на краю моєї свідомості, почуттям провини. І, цілком можливо, мала б рацію.

Мені ніколи раніше не доводилося дурити свого близнюка. Але зараз я змушений це робити. Бо дуже добре уявляю, як він відреагує на видіння Ліни, і розумію, що його реакція все зіпсує.

Вона не зможе зробити те, що повинна, якщо побачить у яку лють може впасти Са-оір, дізнавшись про все.

Цього не можна допустити. Жодних помилок. Я більше не прорахуюсь.

Мене змалку навчали аналізувати величезні масиви інформації, прораховувати, діяти на випередження.

І я вже одного разу зазнав повного краху в цьому. Загибель батька стала для мене такою ж несподіванкою, як і для всіх інших. Потрясіння, від якого довелося дуже довго приходити до тями. Більш жорстокої поразки для себе я й уявити не міг.

Я не прорахував цього, не зміг передбачити. Мало того, цього не прорахував і не передбачив той, перед чиїм розумом я завжди схилявся, кого поважав і шанував найбільше у всьому всесвіті. Як батько міг таке припустити? Як він міг допустити свою смерть?

Знайти та покарати його вбивць стало для мене справою честі. Не лише для мене. Для нас із братом.

Мабуть, це правильно, що він вирішив приєднатися до мене.

Менетнаша ми вислухаємо вдвох.