Моя всупереч - Алекса Адлер

− Перепрошую, Повелителю Са-оір, − позбавленим якихось емоцій тоном вимовляє Сетору. – Я змушений скасувати свій візит сьогодні. У моєму палаці тільки що стався серйозний вибух, і мені потрібно терміново зайнятися пошуком винуватців та ліквідацією наслідків.

− Замах був на тебе? – похмуро уточнює Са-оір.

− Швидше за все, − звучить така сама лаконічна відповідь.

− Допомоги Владущого Дому потребуєш? – дивує мене мій се-аран.

− Поки що ні, − криво посміхається Сетору. – Але дякую, що спитали. Я звернуся, якщо в цьому буде потреба.

Його погляд знаходить мене. В усмішці з'являється нотка зваби.

− Імператрице, прошу мене вибачити за цю затримку. Вже завтра я буду повністю у вашому розпорядженні.

І перериває зв'язок.

− Він колись точно доведе мене до того, що я скручу йому шию, попри всю його корисність і колись пережиті спільні випробування, − бурмоче Са-оір, відкриваючи новий голографічний екран і щось спішно набираючи на ньому.

Але його випереджає новий виклик.

− Ти вже знаєш про Сетору? − запитує похмуро цього разу в А-атона, що з'явився посеред кімнати.

− Що я маю знати про Сетору? – здивовано хмуриться мій другий се-аран.

− На нього робили замах. Але в тебе, певно, якісь інші новини? − піднявши голову від голографічної панелі завдань, дивиться на брата Са-оір.

− Так. Менетнаша теж намагалися вбити, – киває той. − Один із вартових. Вартового вже затримали та ведеться допит. Але колишній Голос Абсолюта після цього різко виявив палке бажання зі мною поспілкуватися. Начебто, хоче у всьому зізнатися.

− То ти зараз на Хіллдорун летиш? − підбирається темний Повелитель. А мене від згадки цієї космічної станції-в'язниці нервово пересмикує поганим передчуттям. – Навіть не думай потикатися до нього сам. Чекай на мене. Я вилітаю.