Моя всупереч - Алекса Адлер
− І для нашої благодійної організації буде великою честю, якщо ви візьмете протекцію над збором коштів на розвиток притулків для відмовників, − підбиває підсумок своєї презентації рія Іошші.
Кивнувши, я задумливо дивлюся на неї. Намагаюся зрозуміти, наскільки ця жінка, яка сидить за кілька метрів навпроти мене, взагалі залучена до того, що робить? Навіщо вона це робить? Для престижу, як більшість високородних рій, чи справді хоче щось покращити та комусь допомогти.
У цьому мені допоможе розібратися Ніба, який застиг за моїм лівим плечем. Тоді як Чотжар височить за правим. Емпат та менталіст. Повний комплект. Рія Сора, як моя наближена особа, сидить сьогодні майже поруч. На окремому дайраті праворуч від мого.
− Ріє Іошші, мене дуже зацікавив ваш проєкт. І я із задоволенням візьму участь у покращенні життя нещасних дітлахів-відмовників. Але спочатку мені хотілося б поставити вам кілька питань, − вимовляю заздалегідь заготовлену фразу.
І порівняю її відповіді з тим, що вдалося дізнатися мені самій.
Зустрітися зі мною може далеко не кожен. І далеко не одразу. В основному це високородні рії, які займаються всякими суспільно корисними справами. І для початку вони мають подати прохання про візит з поясненням питання, з яким хочуть до мене звернутися. І вже тоді служба безпеки, на чолі з одо Те-атсуром та моїм хранителем, вирішують, чи дозволяти візит. Після ретельної багаторівневої перевірки. І, звісно ж, Чотжар потім погоджує зі мною, хто й навіщо прийде.
Тож про причини візиту рії Іошші я знала заздалегідь, і встигла не тільки ретельно підготуватися, дізнатися все про ту місію, яку взяла на себе її благодійна організація, але і перейнятися величезною проблемою, яку вони начебто намагаються вирішити, а на ділі лише роблять примочки, плутаючи симптоми зі справжніми причинами.
− Звичайно, імператрице, я готова розповісти вам все, що ви хочете знати, − чемно посміхається викородна дама.
− Скажіть, чи правильно я розумію, що безпритульні, які опинилися поза захистом високих і малих домів, навіть голодуючи й ледве виживаючи на вулицях, все одно роблять все можливе, щоб не потрапити в поле зору соціальних служб? − цікавлюся, ретельно утримуючи маску незворушності на обличчі.
Моя співрозмовниця здивовано здіймає брови. Здається, вона не такого питання чекала.
− Так, імператрице, але… − намагається рія підібрати слова. – Діти бувають нерозумними у своїх рішеннях.
− Ви вважаєте, справа в їхній нерозумності? − приходить моя черга дивуватися. – Скажіть, а які перспективи існують для дітей-відмовників, які опинилися в імперських притулках? Чи є у них можливість стати повноцінними членами суспільства, здатними самостійно себе прогодувати? Чи мають вони право вибирати, яке майбутнє вони хочуть?
Я вже знаю відповідь на це запитання, але мені дуже потрібно почути, що моя співрозмовниця відповість. Щоб розуміти, чи можу я хоч трохи покладатися на її організацію, чи мені доведеться думати, як самій вирішувати це питання, коли з'явиться час. З урахуванням того, що в мене є інші, особисті проблеми, набагато пріоритетніші для мене, перший варіант, звичайно ж, кращий.
− У притулках діти ситі, одягнені та проходять базове навчання, завдяки якому потім вони можуть приносити користь імперії, − переконано відповідає мені лідер благодійного фонду, який дбає про добробут цих самих дітей.
− Тобто стати рабами, – з розумінням киваю я.
Рія Іошші замовкає, добру хвилину зважуючи свою відповідь. З урахуванням мого минулого вона тепер явно вважає, що ступила на крихкий лід.
− Так, – таки каже правду. Очко на її користь.
Мене так і підмиває ще раз уточнити, чи справді вона думає, що саме нерозумність жене безпритульних дітей різного віку геть від системи й, по суті, рабської долі. Проте підозрюю, що її відповідь буде незмінною. Це усталена норма суспільства. Усі, хто залишається поза захистом Домів та сімей, стають, по суті, власністю імперії. Безправною власністю.
Так заведено. І це не зламати одним махом.
Але… я спробую обережно й зважено змінити.
В Аша-Ірон все суспільство поділено на великі та малі Доми, на сім'ї. Крім Високих Домів, які стоять при владі й включають величезну кількість молодших гілок, існує ще безліч малих домів, які їм підкоряються. На всіх планетах імперії, у всіх її куточках. Така собі форма феодально-общинного ладу. Одинакам дуже складно виживати в суспільстві. Практично неможливо. Але й прецедентів, коли діти стають відмовниками, трапляється не так вже й багато у відсотковому співвідношенні до величезного населення імперії.
Проте все ж таки, таке буває. І бувають діти сироти, яких не прийняв під своє крило жоден дім, жодна родина. Приречені, якщо не померти на вулиці, то стати рабами, випустившись із сирітського притулку.
Рія Іошші прийшла просити в імператриці, щоб та внесла пожертву на потреби таких притулків. Але мені хочеться зробити більше, якщо вже маю таку можливість.
Чоловіки дозволили мені діяти на свій розсуд у таких питаннях і навіть у засобах не обмежують. Довіряють. Це гріє душу, але і покладає на плечі величезну відповідальність.
Як із цим питанням.
Мені хочеться надати дітям вибір. І тоді, можливо, стане менше дитячих смертей, бо сироти не тікатимуть від допомоги імперських соціальних служб. Але й у своєму прагненні допомогти можна зробити тільки гірше. Тут потрібно дуже ретельно все зважити.
− Я готова взяти участь у зборі коштів, високородна рія, − зображую вивірену посмішку. – Але маю деякі умови.
Спочатку хочу спробувати розширити програму навчання, яке проходять діти в таких притулках. Адже основна проблема в тому, що їм дають лише навички рабів. Без варіантів. Їх вчать, що довірити свою долю в чужі руки − єдино можливий спосіб вижити.
Яким би притулок не був, якої б професії нещасних не навчали, їм не дають знань про їхні права, про можливості здобути більш значущу освіту, про те, як вони можуть уникнути рабської долі, як можуть заробляти й самі себе забезпечувати. Вулиця, попри всі свої небезпеки, дає їм у цьому плані набагато більше варіантів. Біда тільки в тому, що більшість з цих варіантів має незаконний характер.
