💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Класика » Сава Чалий - Іван Карпенко-Карий

Сава Чалий - Іван Карпенко-Карий

Читаємо онлайн Сава Чалий - Іван Карпенко-Карий
лис­ти я розіслав: і на По­дол, і на Во­линь - і вис­ту­пим тоді у по­ле справжньою війною! Бу­де ще час і си­лу, бра­те, і зав­зя­тість по­ка­зать!

Гнат. По­ки там що, а ми те­пер стра­ху наг­на­ли б їм і са­ла за­ли­ли за шку­ру!


Чалий. Поспієм ще, пож­ди, щоб зга­ря­чу не зоп­су­ва­ти ді­ла,- я жду лю­дей, я жду гар­мат… А от по­чуємо, що ко­шо­вий нам пи­ше.



ЯВА VII



Ті ж, за­по­рожці і гай­да­ма­ки, одяг­нені як пос­по­литі, в сви­т­ках, при шаб­лях. Де­які в од­них со­роч­ках, при зброї, у польських кун­ту­шах, пос­то­лах.


1-й за­по­ро­жець. Ось тобі лист від ко­шо­во­го.


2-й за­по­ро­жець.А нас от двад­цять, не вва­жа­ючи на те, що там на­пи­са­но в листі, прий­шли тобі на поміч, батьку ота­ма­не!


Всі за­по­рожці. Наші го­ло­ви батькові Саві!


Чалий. Спа­сибі, ли­царі прес­лавні! Що ж тут в листі ціка­во­го, по­ба­чи­мо. Ану лиш, па­не Іва­не, про­чи­тай, будь нам за пи­са­ря, у нас не­ма.


Шмигельський (чи­тає). "Річ Пос­по­ли­та…"


Всі за­гу­ли: "О-о-о!"


Чалий. Слу­хай­те, па­ни-брат­тя, ти­хо!


Шмигельський. "Річ Пос­по­ли­та жа­ло­бу мос­ковсько­му уря­дові вчи­няє, що за­по­рожці, з'явля­ючись на Ук­раїні, підніма­ють усе поспільство про­ти панів; що хло­пи ки­да­ють ґрун­ти й осе­лю, ідуть в ліси й сте­пи і там, при по­мочі січо­виків, скла­да­ються в за­го­ни і, мов та­та­ри, на­па­да­ють скрі­зь на шлях­ту, на жидів, навіть на зам­ки; що край не має спо­кою, що все кру­гом плюнд­ру­ють гай­да­ма­ки, по­же­жею й гра­бун­ком ни­щать Ук­раїну! А з по­во­ду цього уряд мос­ковський при­ка­зує ка­ра­ти смертію тих січо­виків, ко­торі до гай­да­мак прис­та­нуть. При­каз цей об'являю і сам на­ка­зую від се­бе всім, хто на Ук­раїні,- вер­ну­тись в Січ, справ­ля­ти служ­бу військо­ву, оберігать гра­ниці, не по­ту­ра­ти гай­да­ма­кам, роз­га­нять їх, ло­вить утікачів і відда­вать на суд військо­вий, щоб смертію ка­ра­ти не­покірних".


Всі мов­чать.


Чалий. Чу­ли, па­но­ве?


Гнат. Це так! От і до­сиділись!


Починається ґвалт: го­во­рять всі ра­зом. Се­ред гвал­ту по­винні скілько мож­на виділя­тись Гна­тові сло­ва.


1-а КУ­ПА.


Гнат. Па­ни ля­хи самі всьому ви­ною, во­ни зну­ща­ються над всім пос­по­литст­вом, що осе­ли­ло­ся на сло­бо­дах, вва­жа­ючи на привілеї!


Всі. Так, так…


Гнат. З жи­да­ми, вірни­ми своїми слу­га­ми, укупі зне­ва­жа­ють віру пра­вос­лав­ну, за­во­дять унію. А па­ни, замість то­го щоб при­пи­нить се­бе і свою че­лядь, лю­ту­ють на на­род. Бо­я­ться, щоб не повс­та­ли всі, та з стра­ху самі се­бе роз­па­лю­ють.


Всі. Прав­да, прав­да.


Гнат. Оща­ди не да­ють ніко­му, і віша­ють і на кілки са­дов­лять всіх, і ви­ну­ва­тих і не­вин­них. (Пе­ре­хо­дить в тре­тю ку­пу.)


2-а КУ­ПА.


Гаврило (по­чи­на на репліку "От і до­сиділись"). Хоч не жи­ви на світі!


Медвідь. Хто ж за нас зас­ту­питься, ко­ли від нас і За­по­рож­жя відсах­неться?


Грива. А за­по­рожців хіба ми­лу­ють?


Медвідь. Де зустріли - на па­лю!


1-й за­по­ро­жець. По­пус­ти­ли се­бе так. Пер­ше не посмів би ніхто з брат­чи­ка­ми розп­рав­ляться!


Гаврило. Всі жи­ли вільно на Вкраїні.


3-я КУ­ПА.


2-й чо­ловік. Як же йо­го ви­дер­жиш, ко­ли такі по­дат­ки, що цілий рік тре­ба ро­бить, щоб хоч відку­пи­тись.


Микита. І на пан­щи­ну, і на вар­ту, ще й гроші пла­ти.


2-й чо­ловік. Ко­ли ж ро­бить на се­бе?


Микита. Те­пер вже ті й по­мер­ли, що йшли на сло­бо­ди і ма­ли привілеї, а ми за них ро­би!


2-й чо­ловік. А тілько пис­нув хто, за­раз на лан­цюг, яке ж це жит­тя? Хто йо­го втер­пить?


Микита. Не то на лан­цюг, а й смерті вільно пре­дать.


2-й чо­ловік (до за­по­рожців). Про­си­мо вас, брат­чи­ки, не ки­дай­те нас!


Всі. Не по­ки­не­мо.


Гнат. Пос­лу­хай ме­не!


Всі. Ти­хо, ти­хо! Слу­хай­те сю­ди!


Всі сти­ха­ють.


Гнат. Ко­ли по­ки­нуть нас всі за­по­рожці, то ми й самі! Па­ни ота­ма­ни і вся чес­на гро­ма­до! Не ми ґвал­туємо про­ти ляхів, але во­ни ґвал­ту­ють про­ти нас! Во­ни самі лю­дей усіх без ми­ло­сер­дя смерті пре­да­ють, аби по­пав­ся, хоч і не­ви­ну­ва­тий, а потім ще й кри­чать на увесь світ, що ми хар­ци­зи, що ми плюнд­руєм край. Те­пер у Січ он зак­ли­ка­ють всіх за­тим, ма­буть, щоб бен­ке­ти за­во­дить, са­ди­ти го­па­ка, на­пив­шись всмак горілки, або щоб вкупі з ко­шо­вим ми посіда­ли над Дніпром і уди­ли уд­ка­ми ри­бу, тоді як тут неп­рав­да скрізь па­нує і ллється брат­ня кров річка­ми!.. По-ли­царськи - нічо­го ска­зать! Чо­го ж мов­чиш ти, Са­во? Ти ко­шо­вий, ти нам усім стар­ший, ти го­ло­ва, ска­жи своє ти сло­во: що бу­де­мо ро­бить?


Всі. Ка­жи, батьку ота­ма­не!


Чалий. Тре­ба по­ко­ри­ти­ся на­ка­зові.


Гнат. Як? По­ки­нуть все і в Січ вер­ну­тись, а пос­по­ли­тим пан­щи­ну ро­бить?!!


Чалий. Слу­хай.


Медвідь. Мов­чи, Гна­те! Слу­хаєм!


Всі. Слу­хаєм! Слу­хаєм!


Чалий. По­си­ди­мо до ча­су слуш­но­го ми тут, у цьому місці ти­хо; збе­рем до се­бе всі ва­та­ги; за гроші ті, що маєм, прид­баємо гар­мат як мож­на більше; тим ча­сом за­тих­нуть тро­хи ґвал­товнії лис­ти маг­натів, ос­лаб­не обе­режність в зам­ках, у роз­ко­шах поч­нуть ку­па­тись зно­ву во­ро­ги, мос­ковська вар­та від спо­кою зас­не, і вже тоді розп­ра­вим кри­ла, та не за­го­на­ми ма­ли­ми, а військом ду­жим, як батько наш Бог­дан ко­лись, на зам­ки їх без­печні на­па­дем! В бою на гру­ди - гру­ди ми візьмем верх; я пе­вен в тім, бо на­бе­реться війська де­сять ти­сяч,- тоді усіх панів зас­та­вим по­ва­жа­ти на­шу віру, дать суд і пільги пос­по­ли­тим!


Гнат. По­ки сон­це зійде, ро­са очі виїсть! Нав­ко­ло скрізь на­род ка­ту­ють бе­зо­руж­ний, а ми тут бу­де­мо мов­чать і жда­ть?


Чалий. Го­тов і за­раз я відда­ти го­ло­ву свою за скривд­же­ний наш люд, але що ж виг­рає від то­го люд той са­мий, ко­ли я, як не­обач­неє хлоп'я, у по­ле вис­ко­чу з ма­ли­ми си­ла­ми, а там поб'ють за­пев­не нас і всіх пот­ро­ху пе­ре­лов­лять! Не хо­чу я так уми­рать, як той ба­ран, що у різню йо­го вве­ли і там, зв'язав­ши йо­му но­ги, но­жем блис­ку­чим вже біля гор­ла по­ве­ли, а він ле­жить та бли­має очи­ма! Я хо­чу вмер­ти так, як ли­цар: з шаб­лею в руці, в бою чеснім, поміряв­шись на си­лах з во­ро­га­ми! Пождемо, па­но­ве! І ти, мій бра­те, не будь на цей час тим во­лом, що хоч пе­чи йо­го, а він не вста­не, ко­ли ля­же, і пос­лу­хай моєї ра­ди!


Медвідь. Пож­де­мо?


Дехто. Пож­де­мо…


Запорожці (не­охо­че). Як так, то й так…



ЯВА VIII



Ті ж, вар­та, з нею за­по­ро­жець.


3-й за­по­ро­жець. Аж ось де кіш ви зас­ну­ва­ли? Ну й без­пе­ч­но ж тут! Далеко без­печніше, ніж там у нас на Січі… Ко­ли б ме­не Яків, що вар­ту роз­во­див, не пізнав і не гук­нув на ме­не, то в вік би вічний не до­га­дав­ся, що тут є кіш та­кий ве­ли­кий і на За­по­рожжі слав­ний своїми ва­таж­ка­ми і фиг­ля­ми з па­на­ми! Тут так

Відгуки про книгу Сава Чалий - Іван Карпенко-Карий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: