Люборацькі - Свидницький А. П.

Список

- Здраствуйте! - заговорив він пишно, дивлячись, як панотець і паніматка на столі вив’язували калачі і вино, далі панотець підійшов до його...

«Зоря»

«Здраствуйте,- заговорив пишно, дивлячись, як далі панотець підійшов до його…

Список

То сором,- каже,- то встид; а по-хлопськи побалакавши,- каже,- так писки зогидиш, що й свяченою водою не сполощеш, ні окропом не відпариш.

«Зоря»

То сором,- каже,- то встид.

Список

...стоїть панна під грубою - на тонких ніжках, як чапля або журавель...

«Зоря»

...стоїть панна під грубою...

Список

О. Гервасій засміявся.

- Ти смієшся? Ану ж скажи, кому в пеклі буде найгірше?

- Тому, хто найбільше нагрішить.

- А хто ж найбільше нагрішить?

- От тобі й раз!.. А почім мені знати?

- Бач - не знаєш, а покійні татуньо то й знали: піп найбільше нагрішить!.. А котрий так не служе, не щиро праве, а тільки язиком меле, тому язик висітиме аж до пояса, та такий чорний! І чорти гаками тягтимуть його за язик... Он то як!..

- Ану ще що?..

- Буде з тебе й цього! Ти ж піп, ти сам повинен знати; а я неписьменна; куди мені попа вчити? - Цебто хтіла похвалитись, що, мовляв, я й неписьменна, а знаю більш за тебе.

«Зоря»

Цей діалог випущено.

Крім численних скорочень, замін окремих виразів та слів, редакція «Зорі» допустила довільність у композиції: не було враховано розподіл тексту на дві частини. У першій частині списку невідомою рукою (олівцем) було позначено лише три розділи, а далі в окремих місцях логічного розриву подій зроблено відступи чи позначки типу - II - II - II -. Видавці ж «Зорі» весь текст роману беззастережно поділили на 20 розділів, щоправда, враховуючи логічну завершеність тих чи інших епізодів.

Наступне видання було здійснене київським видавництвом «Вік» 1901 р. також за списком. Цензурний дозвіл на перевидання роману було отримано 25 квітня 1901 р. Зважаючи на різку критику І. Франком сфальсифікованого «Зорею» видання «Люборацьких», редакція «Віку» відновила купюри, зроблені у першодруку, розподіл тексту на дві частини. Правда, і тут текст було розбито на розділи без застережень (12 - в першій частині, 9 - в другій). Ця розбивка, по суті, повторювала членування роману на розділи у «Зорі», тільки третій розділ тут було поділено на дві частини, таким чином, перша частина збільшилась на один розділ. Слідом за «Зорею» видавці «Віку» вдавалися до кон’єктурної правки, проте не позначали її і не завжди вона була художньо доцільна. Допускалися й окремі випадки контамінації тексту.

Першим відгуком на роман «Люборацькі» була передмова І. Франка до першодруку. У цій та в наступних згадках про роман А. Свидницького (у дожовтневому літературознавстві «Люборацькі» здебільшого називали повістю) Франко постійно відзначав його непересічну художню вартість.

У Росії один із перших відгуків на роман Свидницького був надрукований у журналі «Русская мысль» (1887, кн. 2, с. 655-658). Анонімний рецензент, знайомлячи читачів з романом, підкреслював, що побут сім’ї православного священика Свидницький «малює надзвичайно живо і нерідко талановито, виявляючи прекрасне знайомство з місцевим життям». Проте рецензентові не вдалося розкрити глибшу художню сутність роману, недоказовим було і цілковите ототожнення ним твору з біографією письменника. Прихильністю до «Люборацьких» і водночас невмінням робити широкі соціальні узагальнення позначений висновок рецензента: «Нема в ній (повісті.- Р. М.) ні сильних типів, ні захоплюючої інтриги, але оповідь читається з великим інтересом, дякуючи правдивості опису, хорошому знайомству автора з місцевим життям, іскринкам південноросійського гумору і любові до народу, серед якого виріс автор, котрий, як і його герой, не вистояв під гнітом несприятливих обставин і точно так само дочасно загинув».

Аналіз роману «Люборацькі» український літературознавець буржуазно-націоналістичного напряму Ом. Огоновський звів в основному до переказу змісту. Виходячи із канонів ідеалістичної естетики, Огоновський не зміг побачити у творі єдності художнього задуму: «Не є се повість, писана по правилам естетики, бо ж автор і не намагав зладити одноцільного оповідання, позаяк назвав він свій твір хронікою... се суть етнографічні картини, списані в напрямі реальнім з закрасою поетичною. І справді, в творі Свидницького є багато образків, що їх автор здоймив із побуту суспільного життя з вірністю фотографічною» (Історія літератури руської. Ч. III, від. II, Львів, 1891, с. 551). Загальну ідею роману він трактував у націоналістичному дусі.

З нагоди виходу роману «Люборацькі» у видавництві «Вік» український критик Ф. П. Матушевський опублікував статтю-рецензію «Жертвы переходной эпохи», в якій досить точно розкривав основні ідейно-художні достоїнства роману, його реалістичну настанову: «Автор повісті... зумів... поставити факти пережитої і спостереженої ним дійсності на широкий соціально-побутовий грунт, поставити ці факти у зв’язок із загальними умовами життя і побуту, з’ясувати їх з точки зору цих загальних начал у прекрасній художній формі. Ця обставина служить найвагомішим доказом наявності великого літературного таланту в передчасно загиблого Свидницького, тому що лишатись весь час на висоті художньої творчості, відкриваючи перед поглядом читача картину за картиною із пережитої і вистражданої самим автором дійсності, не збитись із тону і не зійти на слизьку дорогу публіцистики в зображенні явищ і фактів, які є наболілим місцем, легке доторкання до яких відгукується стражданням, гострим болем у перемученому серці, без сумніву, здатний тільки великий художник, що володіє даром художнього чуття і міри» («Киевская старина», 1902, кн. 7-8, с. 225).

Детальному з’ясуванню новаторства роману «Люборацькі», його текстологічної історії присвячено ряд праць радянських літературознавців. 163

Видання роману «Люборацькі», здійснені в радянський час (у видавництвах: «Час» - 1925 р., «Книгоспілка» - 1927 р., «Радянський письменник» - 1949 р., Держлітвидав України - 1955 р., Держлітвидав України - 1958 р., у складі «Творів» А. Свидницького, «Дніпро» - 1965 р., також у складі «Творів» А. Свидницького, «Дніпро» - 1971 р.) спиралися на досвід «віківського» видання і текст рукописного списку.

Російський переклад «Люборацьких» вперше здійснено 1956 р.: Свидницький А. Избранное. Перевод А. Деева. М., Гослитиздат, 1956. Перший переклад