Розмови про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба... - Погрібний Анатолій

Ще раз нагадаю його вислів: "Людина – плинна речовина", що його він не раз повторював, обстоюючи природність для людини еволюціонувати у своїх поглядах та переконаннях, відмовлятися від ідейної фальші, якій та чи інша людина віддавала данину, завжди ставати на захист передового, прогресивного, того, що відповідає правді та прагненням твого рідного народу.

Особистість Олеся Гончара, його позиція раз-по-раз згадується мені й у зв’язку з численними листами, що надійшли мені з приводу підсумків парламентських виборів 1998 року. Аналізуючи ці підсумки, я часто запитую сам себе: а як би їх потрактовував він, Гончар? Добре знаючи письменника, я смію вважати, що його ставлення до вже відшумілої цієї політичної акції могло б сконцентруватися у такому.

По-перше, Олесь Гончар напевне сказав би так, як сказано одним київським журналістом: не треба бліднути від почервоніння парламенту. По-друге, застерігаючи від будь-якого песимізму, він неодмінно підкреслив би, що боротьба за утвердження нашої повновартісної незалежності далеко ще не закінчена, продовжується. По-третє, він неодмінно закцентував би на тому, що існує напрям докладання усіх національних сил, де треба, дійсно, все починати заново і негайно, а саме: боротьбу за згуртування, об’єднання усіх національних, державницьких сил (могла б то бути, я думаю, справді потужна та сконсолідована "Українська єдність" або "Українська державність").

А ще обов’язково закликав би Олесь Гончар: досить вже нам, браття, розбрату та взаємопоїдання, бо вище і всіх партій, і їх лідерів – Україна.

І в ім’я сучасного, і в ім’я майбутнього мусимо найактивніше діяти, зорганізовуючись у єдино спрямоване та наступальне, ба й агресивне супроти різного роду недругів українство. Усім нам слід перейнятися пристрасною вірою у широчінь історичних просторів, на які мусить вийти Україна в ХХІ столітті, у те, що наша національна місія і для самих себе, і для світу далеко ще не сповнена, у те, що, засвоївши свої численні історичні прорахунки, зрештою, таки "запануємо ми, браття, у своїй сторонці", заживемо в добрі та повносиллі українського національного самовиявлення. Спасенна наука національної самосвідомості, національної самоповаги, національної самооборони, національного самоутвердження хай прийде кожному з нас, українців, в незаміниму поміч.