Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрій
А хотілося ще раз виправити свої улюблені трактати про зірки, перевірити і виправити свої зоряні таблиці. Хотілося ще точніше скласти календарі всяких пересторог для землеробів – коли слід чекати повені, коли можлива навала сарани на пшеничні лани та цукрову тростину. А це можна взнати лише по сонцю. Часом старий стільки часу стояв на даху під нищівними променями сонця і спостерігав за ним крізь закопчені скельця, що шкіра на вилицях і на носі в нього тріскалась і кровила, довго не загоювалась. По закінченні спостережень він сідав у затінок і змащував свої болючі рани мастилом лікаря Ібн Юсуфа. Ібн Юсуф готував йому задарма дороге мастило, бо звіздар завжди попереджав його, коли сонячна корона показує погане проти серця, а коли проти голови, коли віщує небезпеку людям з хворою душею, а коли страшні гарячі бурі, що донесуть пісок і пил до зелених боліт Басри та Убулли.
Після того, як біль відступав і кровообіг заспокоювався, наставала блаженна мить кейфу, і тоді старий завжди згадував Алі. Подумки він промовляв до мокряка: "Ти знаєш, Алі, як важко, коли твої знання перевищують знання інших знавців, і коли твої знання скарб величезний. Та в знанні треба повсякчас вправлятись, бо лише тоді щось знаєш. І щоб на старості ти не занепадав розумом, треба навчати інших, передавати свої знання, пояснювати свій пошук іншим… Але для цього потрібне велике бажання. А звідкіля виникне бажання навчати, коли дивишся, дивишся – і не бачиш очей, які б світилися жадобою знань?! Всі хочуть щось мати. Хоча б фінік, хоча б фалс битий, хоча б огірок, тільки щоб можна навколо нього пальці зчепити! Пропадають знання в моєму краї! Простолюдини задавлені важкого працею і ярмом обов'язків – куди їм ще думати про добування знань? А володарі змагаються один перед одним у задоволенні тваринних утіх і божевільної гордині! Для чого їм багатство знань?! А вчені мужі сьогодення? Алі! Ти, неписьменний син сміттяра, маєш більше підстав назватись ученим мужем, ніж ці блюдолизи, що замість розуміння явищ так-сяк засвоїли їхні назви і торгують ними спритніше, ніж християни вином! Учені-астрономи?! По чужих таблицях і книжках ліплять гороскопи своїх господарів і за це одержують платню більшу, ніж славетні вчені минулих віків!.. А виведи їх уночі із зав'язаними очима в чисте поле, так вони ж і дороги не знайдуть до свого дому! Вони ж не знають досконало найголовніших сузір'їв!.. Що вже з ними взагалі про небесні сфери говорити?.. Це вони, Алі, розпускають про мене чутки, що я потаємний мандеєць – ворожбит, відступник від віри … Як шкода, що з тобою щось трапилось і тебе немає поряд! 3 Ібн Юсуфом про моїх ворогів не поговориш – слабкий на язик після чарки. Бовкне ще десь… і тоді вони знайдуть засіб, як швидше нацькувати на мене псів еміра… А був же добрий лікар… Усім цікавився, до всього вникав, а тепер, коли немає суперника-китайця, так розпасся, розледащів. Бо знає – немає кращого за нього лікаря. Та не можу йому сказати, щоб не заколисував себе чаркою та круглим динаром. Смертельно образиться. І коли стане мені непереливки, не попросить за мене еміра… І тоді…"
Лоцман зовсім недавно і з великим подивом для себе виявив, що він дуже боїться смерті. І в дуже дивний спосіб боїться – що з ним щезнуть усі його знання. Якби він написав по три книги прикмет окремо по зорях, по сонцю і по місяцю, то все одно не переказав би людям і одної десятої своїх знань про зміни погоди. Отож найстрашніше було зникнути зі своїми знаннями, відійти в небуття від своїх книг, від вичовганого даху свого будинку-вежі. Лоцман-звіздар не сумнівався в існуванні потойбічного світу. Та він знав, що куди б не потрапив після смерті – чи в пекло, чи в рай, там не буде ні камаля, ні астролябії, ні таблиць зоряного неба, і не буде жодного трактату по астрономії. Тож йому й хотілося, саме тепер, прожити якомога довше, щоб досхочу насолодитись спогляданням і вивченням небесних сфер. Ще страшенно праглося побачити уважні й допитливі, аж до божевілля, очі Алі.
Та минав час, а моряк не з'являвся.
Лоцман тяжко, ревно вболівав за молодика. Він знав, не сумнівався, що через те бажання виговоритись про дива у вуличній мечеті Алі виявив себе перед хашашінами. Вони шукатимуть його погибелі. Непотрібних, зайвих свідків своїх потаємних справ вони переслідують до кінця. Те, що за своєї спритності, швидкості й рішучості Алі уникне й цього разу смерті від ножа хашашіна, старий не сумнівався. Та от скільки часу доведеться йому витратити, щоб ісмаїліти згубили всі його сліди? В які нетрі залізти, на якому краю світу об'явитись і в якій личині знову з'явитись перед людьми, щоб пси Гірського Діда дивились і не бачили, принюхувались і нічого не винюхали.
Так думалось і боліло старому звіздареві, коли він приходив до тями після великої напруги. А потім починалася звичайна марнота, буденна колотнеча, зустрічі з людьми, і сум і туга відпускали його. І, дивлячись на нього, ніхто б і не здогадався, що ще годину тому він сумував і побивався, що скоро доведеться-таки почути голос труби Азраїла…
Одного разу, коли лоцмана найняли провести куркур , вантажений цінними дубовими дошками, від початку Шатт-ель-Арабу до самої фортеці правителя, він відчув, що хтось весь час пильнує його. Лоцман протягом усього плавання на крутобокім куркурі відчував, що хтось пильно дивиться йому в потилицю. Він кілька разів рвучко обертався, щоб перехопити той липучий погляд. Та кожного разу він бачив чи подорожніх, чи майстрів, що займалися своїми справами і в його бік не дивилися… І ніяких розмов особливих, чимось не схожих на повсякденні…
Та відчуття невідступного пильнування не полишало його до кінця рейсу. І тому він, пошвидше одержавши гроші від власника куркура, без зайвих розмов, тільки зазирнувши на Зелений ринок, поспішив додому.
Коли вдома виймав гроші з торби, то враз побачив, що серед звичних його речей – футляра з каламами, бамбукового пеналу з паперами, бронзового підвісного каламаря, кресала, маленького косинця і камаля – причаїлася невелика бамбукова трубка – завтовшки з пів вершка і завдовжки з три вершки. Чіп, що закривав отвір трубки, був наче з антилоп'ячого рогу чи якогось дорогоцінного дерева, що має напівпрозору золотаву деревину. Без сумніву, бамбукова трубка була виварена чи в жирі, чи в якійсь смоляній мастиці.
Лоцман спробував витягти затичку, але нічого не вийшло. Тільки тоді він зміг проникнути всередину, коли добряче розігрів бамбук над жаровнею. І дійсно, по кімнаті поплив смолисто – ладанний дух якоїсь незвичайної живиці.
Старий з великим зусиллям видер чіп з трубки і, обережно підчепивши шильцем, витяг назовні тугий паперовий сувій. Тонкий шовковистий папір вкривало чітке, щільне письмо геть чорного, мов сажа, кольору. Старий відзначив подумки, що писав чоловік, для якого письмо було не мистецтвом, а щоденною працею. Такий писар не тішить своє око мудрованими викрутасами ліній, він прибирає всі зайві розчерки, щоб вмістити якомога більше відомостей на аркуші.
"Писав, певно, митник… Ні, скоріше хтось із чиновників податкового дивану… Ні, хтось таки із митників – казначеїв!.. Подивимось, що ж він там написав для нас?" – сказав собі старий лоцман, бо він анітрохи не сумнівався, що це послання на провощеному папері призначене йому й тільки йому – тому, що ця бамбукова трубка так тихо і потаємно була запхнута в його торбу. Та перш ніж сісти за читання, хоча йому так кортіло проникнути в плетиво літер, він обдивився, чи двері на запорі, чи хто не стоїть навпроти його будинку. Оббігши всі поверхи свого будинку-вежі, все перевіривши, виліз на дах і, зручно вмостившись під парапетом, почав смакувати таємне послання.
"В ім'я Аллаха милостивого, милосердного! Господи, полегши та поможи! Хвала Аллаху єдиному і справедливому! Та буде він милостивий до Мухаммеда, пророка його, і печатки посланців його, і до його священного роду, непорочного і благородного!"
А після того:
"Та вбереже Аллах нас і тебе від сумніву і та не возложить він на нас із тобою того, що нам не під силу! Та не віддасть він нас нашій слабій рішучості, кволим силам, мінливим поглядам, злій волі, слабій прозорливості і гибельним пристрастям! 2
Знаючи твої клопоти і великі справи, я все ж вирішив потурбувати тебе, знаючи твою цікавість до всього дивного і незвичного. Отож я поспішив назустріч твоєму побажанню, бо, як казав один мудрець, а я, сірий, забув його кунью3: "Заспокоюйте душу свою будь-якою дрібничкою, тільки було б це їй допомогою в істині". Не буду нагадувати тобі, що пустився я в мандри заради добування засобів до життя. Спочатку я тільки скуповував різні цілющі рослини в тубільців і перепродував їх купцям із прибутком для себе. Та потім почав я цікавитись цими рослинами, їх збиранням, збереженням і вживанням самими тубільцями. І, взнавши незабаром добре всі їхні властивості, я зміг свої знання перетворити в прибуток. Бо ніщо не дає такого доброго прибутку, як знання властивостей ліків. Усі хворі, як ти знаєш, прагнуть вилікуватись, і то якомога швидше. Отож, хоча я не полюбляю небезпек і непевностей подорожей, пустився я в мандри, маючи надію на добрий прибуток до мого гаразду… Та не буду тебе стомлювати описом своїх вдалих і невдалих гендлів, перейду до головного, заради чого й узявся за калам і турбую тебе.
Зустрів я під час своїх походів за прибутком одного дивного чоловіка. Тим чоловіком весь час панувала одна велика пристрасть – цікавість до чудес. Як виходить воно дивно – цікавість – та возвеличить тебе Аллах! –спочатку ніби жарт, а зрештою – справа важлива і значуща! Стався той чоловік, а він був бувалець із бувальців, як ти далі пересвідчишся, мені у великій пригоді. Бо він, на відміну від інших правовірних, не гордував тубільцями і поганими, проходив далеко в їхні землі й міг діставати мені найкраще з потрібного. І я йому став у великій потребі, бо він був у великій скруті, коли ми з ним зустрілись. Його здолали хвороби і мучили рани на обличчі. І до всього не було в нього ніякого заробітку. Він прохав милостиню і прийшов до моєї лавки, яку я винайняв у тамтешніх купців. Він подякував за мої щедроти, на хвилю затримався і побачив, як мій слуга розкладав для просушування кору одного дерева.
