Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрій

А от інші? Піди розберись, хто купець, а хто бойовик– хашашін? Адже все виглядає зовсім правдиво – до мусону лишився цілий місяць, і купцям потрібна порада і допомога справжнього фахівця.

Вони принесли із собою і пригощання, і вино.

Знов вибачався купець-сірієць.

– О шейх! Вибачай, тисячу раз вибачай, що прийшли без пахолків і самі розстеляємо скатертину. Ти найкраще знаєш, бо ти найстаріший і наймудріший із нас, що таке пахолки. Все вони підглядають, все підслуховують, і від них не можна сховати таємницю. Їх завжди можна підкупити і взнати, що говорив хазяїн.

Лоцман розломив з ними перший шмат хліба і зразу ж підвівся, щоб повернутись до своїх вимірів, приказуючи:

– Аллах милостив і вибачить мені, як вибачили ви, мої вельмишановні найдорожчі гості, але зорі і місяць невпинно обертаються, а мене Аллах милостивий і милосердний покликав споглядати його небесне творіння щоночі…

Так говорив звіздар-лоцман і справді вимірював, де знаходиться та чи інша зірка. А сам думав: "Наймолодший – хашашін. Чому? А тому, що дуже красивий, лагідної поведінки. Та ще й здоровенним глеком вина опікується!"

Страви були такі свіжі, пахучі й смачні, що лоцман, проходячи повз скатертину, часом нахилявся і брав шматочок чого-небудь.

Світив повен місяць. І обличчя двох він дуже добре бачив, ще двоє були в затінку, а обличчя ще одного було навпіл перерізане тінню. Лоцман спостеріг, що лише навпіл освітлений сирієць із Шама здивований його поведінкою, тобто порушенням усіх правил гречності та цими, ніби дуже терміновими, вимірами. Не дивувалися двоє – молодий виночерпій і зрілий муж, червонобородий купець, із північних областей Іраку. Значить, вони напевне хашашіни. Тепер залишалось питання, чи четвертий теж хашашін, чи випадкова людина, як і чоловік із Шама. "Довго не доведеться мучитись таємницею,– сказав собі мандеєць.– Якщо четвертий вп'ється і засне, значить, він справжній купець".

Та непевність для лоцмана скінчилася значно раніше. Скінчивши виміри, він, не попереджаючи нікого, запалив нафтову лампу від жаровні, яка стояла в кутку, в глибокім глинянім ящику. Сирієць і четвертий купець зраділи, а останні троє зразу ж забажали вниз до помешкання, мовляв, вони не звикли до насичених болотними випарами басрійських вітрів.

Спустились вниз, пили там вино, і тепер почалася розмова про замовлення мандейцеві.

О шейх! Ти окраса Басри, і тебе знають по обох річках 3 до тих вершин, куди заходять великі сафіни. І хоч ти багато років плаваєш лише по солодкій воді, тобі добре відомі й далекі дороги морем-океаном. Щоб не тільки покладатись на того руббана, який нас вестиме по зірках і сонцю, ми, твої нікчемні гості, хотіли б мати розписаний дороговказ з усіма стоянками зірок, сонця, місяця, відмінами вітрів та всіма прикметами вод, приток, скель і рифів аж до самого Ганджоу.

Достославний мандрівцю! Не перевищуй мою славу як лоцмана, це негоже… Прохання ваше, мої дорогі гості, я зможу виконати тільки при одній умові –якщо тиждень спостерігатиму сонце і небо. Після тих спостережень я зможу дати найбезпечніший дороговказ. Чи треба вам плисти по відкритих зелених водах, чи по білій прибережній воді4…

О славний наш шейх! Ми наперед вдячні тобі за твої турботи! І вони, повір мені, будуть щедро винагороджені! Але є питання – який дороговказ буде коштувати дорожче?

Ціна однакова, бо і там, і там треба багато писати, креслити й звіряти з написами інших мореходів та своїми помітками.

Значить, ти, о наш незрівнянний звіздарю, окраса вчених мужів, приймаєш наше прохання?

Приймаю, славні мої гості, безстрашні мандрівники!

Як і годиться, вдарили по руках, і на тому мова про дороговказ скінчилася.

Почалась пиятика. До всього, один із купців, середній за віком, виявився добрим музикою. І старий аль-ут звіздаря, настроєний, підтягнутий, сповнив кімнату легкою й веселою мелодією. Грав "купець" неголосно, так що, певно, і на вулиці не чули.

Вино розливав молодий красень і все виголошував здравиці на честь господаря і сірійського купця. Минуло небагато часу, як сірієць і четвертий гість вже спали міцним сном.

Лоцман зробив вигляд, що він сам захмелів і не помічає глибокого сну двох гостей. Він потягся за глеком вина, але молодик відставив глек подалі від мандейця і відтрутив його рукою.

Ти прийшов у мій дім! Ти мені міг бути за внука, а ти не даєш випити якогось розбавленого пійла? Га?! Де повага до старших?! Де повага до моїх знань?! Ви сміття, байстрюки з вашими родоводами! Мої предки тут були до вас ще з часів Адама! Геть з мого дому!

О шейх! Не виявляй поспішності й гнівливості. Вислухай нас. Ми з багдадської служби славного халіфа Ан-Насіра5, хай Аллах покріпить його та поб'є його ворогів… Справа одна дуже тонка і до кінця не з'ясована. Ще досі не всі ворохобники, що готували заколот, вловлені та виявлені. От ми й прибули тебе про дещо запитати…

То не можна було без всякої машкари, без комедії до мене прийти і про все розпитати?!

Поки ворохобники не виявлені, ми могли б своєю появою їх налякати. А вони десь поруч…

Шановні кадіби нашого славного халіфа Ан-Насіра, та покріпить Аллах його і весь його славний рід! Але я ніколи ні з ким не знався з ворохобників, дурних айярів! І завжди шанувався перед халіфом на землі та Аллахом на небесах!

Найстарший замовк, а заговорив гравець на аль-уті:

– Шейх! Ти не безгрішний, і ти це добре знаєш! Ти час від часу потаємно прибуваєш в харранські землі і саме на ваші свята, де ви, мерзенні й затяті язичники, поклоняєтесь зіркам і місяцю. А хіба не ти майже третину своїх заробітків віддаєш мандейським громадам у Васіті, Убуллі та Аль-Ахвазі? Ти також заступався не один раз за своїх таємних одновірців перед еміром Басри!

– Я служу людям. Тим людям, що звертаються до мене в питаннях зоряного неба. Аллах, милостивий і милосердний, над усіма розкрив лазурит неба і для всіх засвітив діаманти зірок… А чи є серед тих, хто приходять до мене, ворохобники, чи айяри, чи змовники, чи таємні іудеї та нісрані, я не можу знати. Я не дивлюся в душу людям. Очі мої повсякчас звернені до неба! Чародійством я не займаюсь, гороскопів також не складаю. Я шаную засади віри і добре знаю, що волю Аллаха взнати в людській душі неможливо.

Чому ж тоді ти, звіздарю, попередив, що коли хто-небудь кривдитиме одного отрока, на того впадуть всякі халепи та біди? І чому тоді це попередження підтвердилося вповні?!

Часом, але надзвичайно рідко, і таке буває – в зірках відкривається воля Аллаха. Але повторюю, таке трапляється дуже рідко! А от погода, вітри, затемнення сонця й місяця, зорепади й комети – ті всі явища Аллах дозволяє бачити тим, хто повсякчас вивчає знаки й попередження всевишнього.

Гравець на аль-уті розкрив рота, аби що сказати злого лоцманові, та його перебив виночерпій.

І зразу стало зрозуміло, що цей молодий красень – їх да'ї.

– Балачки й виправдовування нашому славному Ан-Насіру, хай Аллах покріпить його, не потрібні.

Ти краще витлумач, як ти розумієш ось ці знаки зоряного неба.– І тицьнув у руки старому аркуш, списаний по-арабськи та з точнісінько такими позначками, які вже були у потаємному листі з латинською абеткою.

Лоцман підсунувся ближче до світильника, підправив гніт і заходився уважно читати письмена. Було дві помилки в позначках широт та у висоті зірок над обрієм. Можливо, ці дві помилки – пастка для нього. І він вирішив вияснити ці помилки, щоб якось себе забезпечити. Пояснив фальшивим кадібам Ан-Насіра, де помилки.

– Це все має вагу чи для вас, звіздарів, чи для руббанів. Ти скажи, можна взнати по цих позначках, звідкіля було відправлено цього листа?!

Мандеєць потер скроні, рукою прикрив очі, мовчав.

– Ні, точно не можна встановити. Не визначені інші прикмети, не дано опису прибережних вод і ознак, не сказано про відмінні вітри! А по широті цим місцем могла бути і Софала, міг бути і Цейлон, і Суматра, і Малайський півострів. Отут міг бути відправник цього листа…

Знову старший за віком хашашін почав прискіпуватись до лоцмана:

– Ти не хочеш нічого певного нам сказати, бо уникаєш відповідальності за свої вчинки! Так ми тобі скажемо – кілька років тому ти приймав у себе одного пронозу, коли той з ворохобними замислами мандрував із Йемену до Багдада. Ти знов будеш викручуватись і скажеш, що в місяць рамадан до тебе не приходив странній?

Мандеєць підвів обидві руки до неба, ніби говорячи: "Що я можу сказати? Ви краще за мене все знаєте!"

Знов почалося! Слухай, старий, цей шакал має з'явитись у Басрі. Як тільки ти взнаєш, що він прибув або прибуває в Басру, зразу сповісти нас!..

Я такими справами ніколи не займався. Навряд чи зможу вам допомогти.

Нічого, навчишся і зможеш! Хто не хоче вчитись, того ми лікуємо від лінощів! – І молодик витяг із пояса дамаської роботи чингал.– Ось цим лезом прочищаємо вуха, щоб краще слухав! Слухай, старий, і запам'ятовуй –зайдеш на Зелений базар до харчевні Абу Сабаха. Там скажеш, що мандрівник повернувся. І все…

Мандеєць довго сидів нерухомо, мовчав. Нарешті процідив крізь вуса:

– Що поробиш?.. Доведеться сповістити. Але скажіть, ради Аллаха, що такого наробив цей йєменець?

Виночерпій розреготався вголос і зі стуком загнав чингал у піхви.

Старий єретику, годі придурюватись! Ти й сам добре знаєш, і знаєш, що ми знаємо, що це твій старий друг Алі, син старого сміттяра Хасана.

Правовірні! – заволав лоцман.– Та як ви можете мені приписувати дружбу з людиною, яку я бачив не більше трьох разів за своє життя?!

Старий, ти або чаклун, або новий шейх Сінан 6. І тобі видніше, як можна дружити і покривати людину, з якою бачився всього три рази в житті. Мир твоєму дому… але пам'ятай, краще нас не дурити…

Коли ці троє, забравши скатертину з рештками наїдків і глек, полишали вдосвіта оселю, старий плюнув їм услід і кинув три кісточки від об'їдених сушених слив. А тоді ще й проказав старою мовою своїх пращурів закляття проти них.

Цілий тиждень звіздар займався вивіренням старих зоряних таблиць, спостереженням сонця, місяця та зірок у глибині небесної бані і обчисленням градусів усіх зворотів майбутнього шляху купців. Він по кілька разів звіряв свої записи із записами звіздарів минулого та славних мореплавців.

Зрештою прийшов сірієць із Шама, і старий лоцман, виводячи останні літери, виголосив:

– Аллах велик і милостив, і відкрив мені, нікчемному, ось таке.