Чорне озеро - Гжицький Володимир

Добре, що не видно їх під темними окулярами.

Доктор відходить у куток, витирає очі, носа, поправляє окуляри і вертається на своє місце.

"Не треба думати..."

Він любовно, ніжно дивиться на її круглі, майже дитячі руки, на її дівочі груди. Він ніколи не бачив їх, хіба що дитинячі. Він не бачив, не смів подумати про них, а той, убивця, малював їх.

Ззаду і з боків товпляться люди, але він нічого не бачить, не чує захоплених вигуків на часть автора картини. Він весь у своїх думках.

А думки такі дивачні, іноді божевільні, настирливі, іноді зовсім смішні:

Die Eifersucht ist. eine Leidenschaft, Die mit Eifer sucht, was Leiden schafft1.

...Колись давно прочитане чи почуте.

Цим продуктом німецької мудрості, як зброєю, боровся з людьми, що захищали почуття ревнощів як виразника любові. Він завжди твердив, що не знає цього почуття. Він знає почуття помсти, але не ревнощів.

Але що з ним? Кров стукає у скроні, під окулярами повіки мокрі від поту, у грудях рев дикого звіра, у грудях клекоче вулкан.

Доктор Темір стискає кулаки, немов готуючись до розправи, немов перед ним об'єкт помсти.

Мимоволі помічає на собі погляди людей, що стоять ззаду і поруч.

Доктор Темір натягає на себе маску спокою. Обличчя поволі холоне, починає боліти голова, і страшенно болять ноги. Як це він тільки тепер відчув? Він же не спочивав, він стоїть уже третій день! Хіба це мета його приїзду? Хіба це? Стояти?

Ні! Мета була інша...

Доктор Темір збирає докупи думки, як квочка розсипані курчата. Вони зливаються в одно, і з них виходить поняття: "Ломов". Він підводить очі на картину, і там те саме поняття в літерах.

Що робив би він, побачивши його зараз?

Темір жахається. Він досі ні разу не здавав собі справи з того, що саме зробив би він, побачивши свого ворога? Адже приїхав він сюди з тим, щоб побачити його і помститись? Вистоював же він перед його будинком до ночі, думаючи щось?!

Ні! Він був певний, що його не побачить. Так і було. Він ні разу не зустрів його.

"Може, його в місті нема? — подумав Темір.— Як досі не прийшла така думка? Спитати когось, негайно спитати!.."

Але раптом за спиною страшенно знайомий голос. Доктор боїться оглянутись, та чує, як швидко забилось

Ревнощі — це муки, які ревно шукають того, що родить муки (нім.).

серце. Знайомий голос затих і чути другий, жіночий.

Доктор Темір прислухається. Жінка каже:

— Ти знаєш, вона красива. Раніш я не придивлялась. Лиха була на тебе, а тепер бачу, що ти правий, вона красива.

Вона каже це навмисне голосно, щоб усі чули, що вона з художником на "ти", бо займенника того вживає дуже часто.

— Я дуже радий,— знехотя відповідає чоловік. Доктор Темір певний тепер, що це він. Він швидко

обдумує план, але жінка перебиває його думки.

— Ти мені вдома розкажеш,— каже вона тихо.— Не вірю я й тепер, щоб все так легко обійшлось, як ти казав.

— Мила моя! — перериває чоловік. — Чи вона варта, щоб про неї так багато говорити?

— Видно, варта, коли ти її малював?

— Коли це було...

— Але було.

— Не псуй мені настрою, Ніночко!

Доктор Темір шаленіє. Не пам'ятаючи себе, він кидається не до тих, що говорять за ним, а до картини. Зриває її зі стіни, рве рукою полотно, потім кидає на землю...

Публіка стоїть закам'яніла, не рухаючись з місць. У першій хвилині ніхто не зрозумів, що сталось...

1928-1956 рр.