т. 8 - Оповідання - Винниченко В. К.

Я скочив на ноги й ступив до столу. Баба, було, кинулась до мене, але я так подивився на неї, що вона мусіла зупинитись. Пам’ятаю, кров, як пара в паровику, билась мені на висках.

Дід вирівнявсь і неспокійно дивився мені просто в лице.

- Так ви кажете, що нічого того не було? - визвіривсь я на нього:-ні? А не було, що пани вмочали мужиків у бочку з дьогтю та потім їх запалювали, як смолоскипи? Ні? Не було, що Хома Прядка за сестру свою розідрав на двох деревах пана, котрий зґвалтував її? Скажете, не було? А не ловили Хому, як вовка, зграями псів у лісах над Дніпром? Не тікав він уплав через річку? А не було хіба, що всі села з дітьми й старими дідами йшли виручати Хому, як його зловили в подраній корчмі? Ні? Не було? Чого ж ви мовчите? Як ви смієте мовчать? Хіба не було, що весь край, як один чоловік, повстав за Хомою до волі й людського життя? І хіба за це не запхали Хому на Сибір? Ні, цього не було?! Кажіть!

Дід все ширше й ширше дивився на мене. За кожним моїм словом його немов шарпало щось з того боку, то з другого. На безживних зморщених щоках навіть кров заграла.

І раптом не витримав старий. Схопившись на ноги, блиснув очима, підняв руку і з несподіваною силою вдарив кулаком по книзі.

- Було!! - крикнув він розпалено.- Все було! І ловили, і Сибір: все «було, сто чортів його матері!

Дід переродився. От тепер я бачив самого Хому Прядку. Це був той самий, кого я шукав. Той запальний, незломний, повний буйних сил, яким треба дати вихід.

І вмить, як буває після останнього блискучого променю сонця, все примеркло й погасло. Між дідом та мною стала висока, сувора баба.

- Геть під три чорти звідци! - скажено крикнула вона, топнувши на мене ногою.

Дід у той же мент весь ослаб, винувато закліпав очима і швиденько сів на місце, присунувши до себе «покаліпс».

- Що «було»?! - повернулась до нього баба.- Що було, старий ти дурню? Ти? Було, та ще хочеш? Мало тобі було добра по Сибірах та поліціях, ще на старості літ захотів? А ти - геть мені з хати, бо враз тобі рогачем голову провалю! Я тобі покажу ходить!

Я подивився на діда, на бабу, мовчки взяв з лави свою торбу, закинув на плечі, надів бриль і, не сказавши ні слова, вийшов із хати.

Небо вже було без рожевих виблисків сонця,- темне й задумане. Над горою зеленувато-білим вогнем горіла зоря вечорова. Верби стояли тихо, винувато, немов соромлячись. Десь за ними молодий жіночий голос співав давню стару пісню, до якої за довгий вік її налипло стільки смутку та скорби.

Я помалу вийшов у поле й ліг на горі за селом у високій пшениці. Молодий сум боляче й солодко обгортав мою стомлену голову. Над далекою блискучою смужкою Дніпра стояв місяць і дивився на мене з теплим розумінням.

до т.т. I-VIII (оповідання) творів В. Винниченка.

Томи I-VI творів В. Винниченка передруковано без змін з першого видання творів автора («Краса і сила та інші оповідання», В-во «Вік», Київ, р. 1906; «Дрібні оповідання», Київ, р. 1907; «Третя книжка оповіданнів», Київ, р. 1910; «Твори. Книжка четверта», В-во «Дзвін», Київ, року не зазначено; «Твори. Книжка п’ята», В-во «Дзвін», Київ, року не зазначено; «Твори, Книжка IX», В-во «Дзвін», Москва, р. 1915).

У т. VII подано оповідання, що друкував Винниченко в журналах «Дзвін», «Промінь» та окремими виданнями до останнього часу на Україні, але томом їх не передруковував. Отже передруковуємо їх у нашому виданні вперше. У цьому ж томі друкуємо «Хвостаті», що було надруковано в збірці оповіданнів Винниченка російською мовою (Москва, 1914). Українській текст, що друкується, подав В. Винниченко.

У т. VIII зібрано оповідання, що друкував Винниченко в Галичині. Сюди війшли: чотири оповідання («Боротьба», «Роботи!», «Салдатики!!» «Суд») з літературно-наукової бібліотеки Р. У. П. (Революційної Української Партії), оповідання «Народній діяч», що друковано в «Літерат. Наук. Вістнику» у Львові, р. 1903 і «Хома Прядка» зі збірника на честь Ів. Франка в 40 років його літ. діяльности (р. 1916).

Антрепреньор Гаркун-Задунайський (т. I, ст. 161-208 5 ). Друковано: в «Кіевск. Стар.», р. 1903, III; в кн. «Повісти й оповідання», Львів, р. 1903; «Краса і сила», Київ, р. 1906; «Твори. Том I. Краса і сила та інші оповідання», Відень, р. 1918; «Вибрані твори», ДВУ, Київ, р. 1927.

Бабусин подарунок (т. VII, ст. 115-51). Друковано окр. вид., Київ, р. 1923; в кн. «Вибрані твори», ДВУ, Київ, р. 1927; ілюстр. «Рух», Київ, р. 1928.

Баришенька (т. VII, ст. 10-112). Друковано в «Проміні», р. 1916, I.

Біля машини (т. I, ст. 347-375). Друковано: в «Кіев. Стар.», р. 1902, XII; в кн. «Повісти й оповідання», Львів, р. 1903; «Краса і сила», Київ, р. 1906; «Твори. Том I. Краса і сила та інші оповідання», Відень, р. 1919; «Голод», Київ, р. 1920, Павлоград, р. 1925; «Вибрані твори», кн. I, В-во «Час», Київ, р. 1926; Теж, В-во «Книгоспілка», Київ, р. 1927. Окр. вид.: Київ, р. 1911; Відень, р. 1913; «Рух», Київ, р. 1927.

Боротьба. З листів студента, засланого в салдати (т. VIII, ст. 7-86). Друковано: окрем. вид. в Чернівцях, псевд. «В. Деде», (року не зазначено); Київ, р. 1917; Відень, р. 1919; В-во «Укр. Робітник», Харків, р. 1927; в кн. «Повісти й оповідання», Львів, р. 1903; «Твори. Том III. Боротьба й инші оповідання», Відень, р. 1919.

Босяк (т. VI, ст. 7-116). Друковано: «Основа», 1915, II-III; в кн. «Твори. Книжка IX», Москва, р. 1915; «Твори. Том IX. Босяк і инші оповідання», Відень, р. 1919;