Розмови про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба... - Погрібний Анатолій
Л. Д. Кучма чи не Л. Д. Кучма, але ж, даруйте, це – Президент країни, на терені якої, та ще й громадянами цієї країни, і видається ця газета. Це – цивілізованість, це – свобода вислову? Як мовиться, борони нас, Боже, від такої.
О читачу! Якщо ти подумав, що це якесь суто приватне видання, типу – сам пишу, сам розмножую, ти помилився. Мають бо "Братья славяне" державне реєстраційне свідоцтво серії 275 від 9 квітня 1996 р., а видаються також у державних типографіях Рубіжного та Донецька…
Отож справа аж ніяк не в слебезуванні з приводу Президента. Разом з ним категорично не підходить газеті і сама Україна, конкретно – її державна незалежність. "Є Союз, нас в ньом /!/ нема"— це ж про що? Ні про що інше, як про Союз Росії з Білоруссю, у якому газета вбачає початок відродження нової імперії. І, до речі, аніскільки не маскує свої неоімперські устремління. Ось бо як гранично ясно висловлюється тут член президії, секретар партії Громадянський конгрес України Єлена Геллер. (До речі, якщо взяти до уваги, що в цьому ж номері виступає з заявою і голова ГКУ О. Базилюк, то партійна орієнтація "Братьев славян" цілком зрозуміла). Отже, у відповідь на запитання кореспондента, чи не виходить так, що ви кличете назад, оскільки неминучість розпаду імперій – то " один з фундаментальних законів історії", Єлена Геллер заявляє: " Я не знаю таких історичних законів. У Маркса, пригадується, нічого подібного нема". І далі: "Навіть нефахівцеві є очевидною одна річ: "імперії" – тобто великі багатонаціональні держави або союзи держав – розпадалися лише для того, щоб на їхньому місці виникали нові". З погляду Єлени Геллер, причетність ГКУ до зреалізування "євроазійської" імперії (яке колосальне відкриття! – як можна бо дізнатися, поряд з нею формуються сьогодні також "європейська" (!) та "турецька" (!) імперії) – то є причетність до зреалізування "найвірогіднішої і найрозумнішої тенденції". Україні, отже, "належить заново вибирати своє місце в світі". А де саме? Звичайно ж, у Євразії, тільки у Євразії. Україна, фарисейськи запевнює Є. Геллер, буде "цвітом Євразії", замість перебування "на задвірках Європи".
І заперечуйте ви хоч тисячу, хоч десятки тисяч разів, що Україна вже цвіла, ще і як цвіла в есесерівській Євразії – кров’ю мільйонів винищених, що своє місце, яке виборювала віками, – місце незалежної держави – вона упевнено вибрала у 1991 році, "Братья славяне" вам доводитимуть: ні, то був акт масової зради ("Отечеству изменили все"), потрібен новий Союз, он, мовляв, щодо цього і "в Армении трезвеют. А мы чего ждем?" (заголовок одного з матеріалів). Тобто – чому не з’єднуємося? Не приховується, до речі, розрахунок скористатися для пропагування неоімперської ідеї можливостями виборчої кампанії (пильні будьте, виборці!), дається впевнено-позитивна відповідь на запитання про перспективи проросійської партії в Україні. Головне – наростити сили, сформувати структури, "набрать обороты", адже "очень может быть, что наша партия оказалась в авангарде нового исторического процесса"…
Не можу я інакше це читати, як – в авангарді чергового поховання державної волі України. Ну, "наверное, вести речь об образовании единой государственности пока рановато", – виділяє газета в рамочці висловлювання голови Ради Федерації Росії Є. Строєва з приводу необхідності союзного оформлення трикутника "Україна – Білорусь – Росія" ("может быть, и Казахстан"). Треба, отже, натискувати на "единую законодательную базу", "единое экономическое пространство". А там… Це лише поки що, лише сьогодні "ранувато"…
Відтак все, ну найкатегоричніше все не підходить "братьям славянам" в Україні, а особливо українська мова, "експансія" якої на схід – "насильственная украинизация" – "на всю катушку" і використовується газетою для нагнітання антиукраїнських настроїв. То промелькне в одній з публікацій позначення "этнические малороссы", то ствердиться в іншій (хоча і в формі запитання), "как быть, если ученые (старые) утверждают, что украинского языка нет и в помине (есть рутенский, галицкий и т. д.)", то висловиться обурення з того приводу, що новопризначений прокурор Луганської області Г. Середа заявив журналістам, що на офіційному рівні він буде користуватися українською мовою, і ось вже прокурор Луганська С. Сорокін, мабуть, взявши приклад, поставив свого підписа під офіційним листом, що був написаний по-українськи. Як висновок з останнього: обласний прокурор починає свою діяльність "с дискриминации русского языка", а "кому подобное надо?" Або: " получаются одни неудобства, а ради чего?" Або – це назва ще однієї публікації, спрямованої проти державної мови (на цей раз з Харкова) – "За что нам такое наказание?"..
Ну, а вже щоб зовсім настрахати обивателя загрозою, що йде від української мови, "Братья славяне" вміщують матеріал під провокативно-збурюючим заголовком "Украинизация … России?". Як безпосередня загроза для цілісності Російської Федерації у цій статті потрактовується той факт, що Всесвітній Форум Українців акцентував на потребі енергійнішої національно-культурної допомоги українській східній діаспорі – тобто українцям Кубані і Дону, центральноросійських областей і Саратовщини, Сибіру і Далекого Сходу, Москви і Петербургу. Автор просторої публікації – він з "Института стран СНГ" – перестерігає (чи то пак в чисто катковському дусі доносить), що зреалізування такої допомоги вельми небезпечне. Чому? Тому що може зробити українську діаспору в Росії "серьезным политическим фактором с перспективой создания сепаратистских движений (в частности, на Кубане)". А також ще й тому (і такий кошмар увижається авторові), що українці Росії, які й не запідозрюють, "каким ядом их собираются отравить" ("многие думают, что "украинские общества" – не более чем "кружок гопака"), можуть увійти в "альянс" з іншими "национал-сепаратистами в России"…
Дивна, а якщо казати точно, то найодвертіша українофобська, імперська логіка: наявність на українській землі "Товариства донських козаків Луганщини" ("Донские казаки – коренной народ Донбасса"(!) – ще і таку статтю знайдете в газеті) – це прекрасно, але українські товариства на російській землі, як і національне відродження українців в самій Україні, – неприпустимо; турбота Української держави про повноту забезпечення національно-культурних прав росіян в Україні – це знову ж таки здорово, але перші ж кроки у напрямкові все ще відсутньої на сьогодні допомоги українцям у Росії – це державна небезпека, це – сепаратизм.
Ох, і живучий Катков, ох і живучий! Порівняно з серединою ХІХ ст. він навіть термінології своєї не змінив. Це ж на кожному кроці у зв’язку з Україною він і нині вигукує: сепаратизм!
Паче всього ж, закликають "братья славяне", і то не тільки з Луганщини, необхідно пильнувати на сході України цноту російськомовної освіти, у якій – і це теж колосальна загроза – з’явилися в останні роки українські вкраплення. Їх, належить розуміти, і зовсім не було б, якби не курс міністерства освіти України, що витримувався у 1992-1994 роках і в якому особливо завинив – я дуже дякую за увагу – "наиболее одиозный украинизатор, тогдашний первый заместитель министра образования Анатолий Погрибный". Двопідвальна стаття "Братьев славян" "Язык и закон" повчає читача, що всі тодішні міністерські накази та інструктивні листи порушують закони УРСР (якої, нагадую, з 1991 року вже не існувало) та що орієнтація на те, аби мережа навчальних закладів перебувала в оптимальній відповідності до національного складу населення кожного регіону, кричуще ущемляє інтереси "граждан".
І ось тут і починається особливо цікаве – а які конкретно "граждане" беруться під захист і цією, й іншими публікаціями газети? Як виявляється, не росіяни. Газета бо, мабуть, свідома того, що етнічним росіянам ніщо в Україні не загрожує. І то, думаю, лише в гарячці можна заявити (що й зроблено у кореспонденції "Просвита" в своем репертуаре"), буцімто та програма дезросійщення України, про яку сказав на Всесвітньому Форумі Українців П. Мовчан,"имеет целью полное уничтожение русского языка на Украине".
Що – етнічні росіяни не злякались, вони не вірять? Тоді, мовляв, давай полякаємо "русскоязычных" українців, котрих дуже вправна у статистиці газета рахує у східних містах України на рівні то сімдесяти, то вісімдесяти, а то й поголовного відсотка.
Як можна найкраще полякати? А треба підібрати такі слова, щоб у цього русскоязычного і серце стиснулося від усвідомлення наруги, яка над ним чиниться. Ну, наприклад, так сказати (це вже у статті під назвою "Языковый апартеид"): у вас відняли заощадження, роботу, зарплату, тепер же дійшла черга відібрати вже й саму мову – "последнее, – як з усіх сил розчулює читача газета, – что остается в человека, чтобы сохранить достоинство". Отже, висновок – чинімо опір, масово подаваймо позови до суду (ця тема дістає у "Братьях славянах" найширше розгортання), виявляймо "гражданское неповиновение".
З приводу "языкового апартеида" тут же публікує своє звернення і російська община м. Кривого Рога. І знову ж таки – адресоване воно не до росіян, а – берімо незмірно ширше – до всіх "граждан Кривого Рога, говорящих и думающих на русском языке". Платівка у зверненні та ж сама: "На Украине и в Кривом Роге повсеместно и бесцеремонно идет вытеснение русского языка", і то нема іншого виходу, як захищати права "русскоговорящего населения", як закликати громадян до протесту.
Ну, ось і приїхали: як переконуємося, "братья славяне" усерйоз вважають, що на світ Божий народився цілком окремий, нечуваний національний етнос під назвою "русскоговорящие"…
Але Боже мій, милі господа, – і тут я прошу звернути увагу лише на прізвища творців, авторів газети – А. Попова (редактор), В. Єрофєєв, В. Попов, А. Чапулов, В. Шестаков, К. Фролов, В. Воднев, О. Антонова, Г. Єпіфанов, Д. Корнілов, А. Акентьєв, А. Свєтіков… – який же це у вас широчезний, достоту русский жест, яка жертовність і щедротність! Мовляв, ми не тільки себе, але і вас, російськомовні українці, в обиду не дамо, бо ви – вже всеодно, що ми, ви – наші…
Та чи запитували ви, господа, чи всі оті російськомовні, більшість з яких стали такими не добровільно, а з таких причин, як віднята у них українська школа, як міграційна політика, спрямована на нарочите перемішування народів, як убивання державною машиною у голови думки про, мовляв, другосортність, прийдешню непотрібність національних мов і т.
