Олексій Корнієнко - Чайковський Андрій

Ту землю віддасться людям на обробітку, і вони за це платитимуть дань не старшині, а війську. І вони будуть давати охоче, бо не буде здирства і не сміє його бути. Кожний знатиме, скільки має давати...

І знову стало в хаті тихо... Олексій устав і вийшов.

— Перепиши гарно і принеси сюди...

уііі V

ЖАХ

До Варшави прийшла вістка про корсунський розгром раніше, як прибула козацька депутація. Тоді там було без королівство. В такому випадку гнезненський арцибіс-куп-примас обіймав королівську владу. Він звістив про смерть короля, про козацьке повстання, проголосив, що ойчизна.в небезпеці, і скликав конвокаційний сейм до Варшави на 9 червня 1648 р.

Конвокаційний сейм, за конституцією, повинен у першу чергу приступити до вибору короля, та тепер на першу чергу поставлено створення Зб-тисячної армії. Більше війська не треба, бо то війна з хлопством, а військо багато коштує. До того війська треба приймати саму шляхту, бо хлопство всюди непевне — чи —воно польське, чи українське. Зате можна приймати наємне військо німецьке або яке інше чужинецьке. Хто ж має над військом гетьманувати? Обидва гетьмани в полоні. Зараз піднеслися голоси за князем Яремою Вишневецьким. Приятелі величали його одиноким на всю Польщу чоловіком, котрий зможе погасити повстання хлопською кров'ю. Але тих приклонників було небагато, а ворогів чимало, а між тими були Казановський і Конецпольеький. Тих він пограбував, а інші не любили його за гордовитість і пам'ятали ще його приїзд до Варшави з військом на процес з Конецполь-ським. Проти нього виступав теж канцлер Оссолінський, котрий приписував причину теперішнього лиха жорсто-костям Вишневенького на Україні. Проти нього були й ті магнати, котрі вважали козаків за потрібну для Речі Посполитої річ і хотіли з ними жити в згоді. До тих належав і Казановський. Він особливо виступав в обороні козацтва:

— Не дивуйтесь, панове, що козаки злучилися з невірними, бо кому так надоїло, як їм, то з самим чортом злучився б. Як перепиниться гніт над козаками, тоді все заспокоїться і бунтів, певно, не буде.

Його підпер Адам Кисіль:

— Якщо, панове, наділите мене довір'ям, то я підіймаюся перевести згоду і поїду до них як королівський посол-комісар.

Тоді приклонники князя Яреми, бачачи, що його кандидатура на гетьмана не перейде, накинулися на канцлера Оссолінського:

— Козаки роззухвалилися тим, що блаженний пан король наказував їм підняти збройну руку на шляхту... А хто ж був правою рукою короля, як не канцлер? Як він міг до такого допустити? Тут не розходиться вже про delictum omissionis тут був замисел при помочі козаків знищити золоті шляхецькі вольності і з виборного короля, зв'язаного пактами, зробити його самодержцем, а це вже головна зрада.

Оссолінський відпирав ті обвинувачення з погордою.

Під час тої суперечки приїхала у Варшаву козацька депутація. її зараз припустили до сойму, і тут прочитано було лист, писаний Хмельницьким до короля. Козаки говорили:

— Нам дали гроші на будову суден і веліли йти на турка. За це обіцяли нам повернути наші права... Та ось замість того началися від панів ще більші утиски над нами. А тоді сам король порадив нам оборонятися шаблею. Ми пішли за тою радою, і лам поталанило. Ми не

Delictum omissionis (лат.) — вчинок занедбання.

поступимось. Дайте нам заграблену нашу свободу, поверніть наші права, а тоді нікому і на думку не прийде воювати.

Тепер Іван Собіський, що був кілька днів у полоні у козаків і у Хмельницького, повторив те саме, що чув від Хмельницького.

— Ми тоді будемо при Польщі,— говорили далі козаки,— і будемо слухати нашого спільного короля, але хай пани магнати також слухають короля і хай король буде нам усім головою.

Між панами начеб жару насипав:

— Ось якого короля ми вибирали! Присягав нам на пакта і допустився зради враз з своїми дорадниками.

Тоді примас, щоб спинити таке явне обвинувачення короля, спитав козаків:

— Скажіть, козаки, що вас напутило до такого великого гріха, зломання зложеної на вірність присяги, що підняли руку на свою ойчизну та ще й невірних на нашу голову накликали?

Тоді провідник депутації Вешняк каже:

— Скільки разів нас про це питали, та ми все одну й ту саму відповідь даємо: спричинили нас до того утиски, неволя, знущання, переслідування нашої віри і церкові. Про це ми вже стільки разів говорили і писали, що з того зібралась би повна скриня, аж обридло те саме говорити...

Один з прихильників Яреми кинув питання:

А це правда, що канцлер Оссолінський листувався з Хмельницьким і намовляв до бунту?..

Ми про це нічого не знаємо. Нам відомо лише те, що король говорив до Хмельницького: "Бери шаблю і боронись, бо ти лицар, а я нічого тобі помогти не можу". Про пана канцлера ми нічого не знаємо, і ледве чи був би його послухав.

Канцлер дуже зрадів з того простого свідоцтва і почу-"вав себе певно. Він став говорити, аж просльозився:

— Ось чого я діждався на старості літ у вірній службі Речі Посполитій! Хоч як нужденні ті обвинувачення, та все ж вони болючі.

Тоді інші стали його перепрошувати і заспокоювати. Зате поклав собі Оссолінський, що коли прийде до вибору гетьмана, він за всяку ціну не допустить Ярему до гетьманської булави.

Щоб усім партіям догодити, вибрано замість одного аж трьох гетьманів: судомирського воєводу Домініка, князя

Заславського, Конецпольського і дорогичинського старосту Остророга Миколу. Заславський походив з старинного українського роду Острозьких, любив добре їсти і випити та розкішно жити. Щодня купався в пахучій воді. На військових справах розумівся мало. Так само без військового досвіду був молодий та палкий Конецпольський. Третій гетьман Остроріг уважався загально вченим чоловіком, що знав добре латину і мав ораторський хист. Та того було замало, щоб командувати військом.

З тої гетьманської трійці усі глумились.

Приклонники Яреми ломили руки в одчаю:

— Вони подуріли... Господь розум їм відняв. Замість одного путнього вождя аж трьох дурнів. З цього вийде такий бігос, що увесь світ підніме нас на сміх і наша повага серед народів Європи зовсім знівечіє. Тут треба робити усе швидко і рішуче, а вони дурні іграшки заводять.

Але інші були з того вибору раді. Такі важні особи заімпонують козакам і хлопству більше, ніж зброя. Вони перед їх маєстатом, певно, Скоряться і проситимуть прощення.

Яремівці скакали їм до очей:

— Ви сліпі і не бачите, що твориться не лише на Україні, але тут, у короні, недалеко Варшави. Отаман Тиша перекрався з своїм загоном аж сюди і тут зробив собі Україну теж, нищить шляхту і грабує. Незадовго влізе нам на спину. Козаки похваляються, що прийдуть аж до білої ріки !, побудують тут судна і попливуть під Варшаву. Тоді Остроріг говоритиме з ними по-латині, Заславський почастує їх горілкою, а Конецпольський буде робити уряд підчашого. Ви недооцінюєте ворога і забуваєте, що на таких суднах козаки добували Царгород.

:— Годі тепер, панове,— говорив Кисіль,— скидати вибраних гетьманів та обирати інших. То було б великою обидою для них, і з того вийшли би непотрібні роздори і то в таку хвилю, коли нам потрібна згода і єдність. Я радий з такого вибору людей поважних і розважних та поміркованих. Вони швидше доведуть до згоди. Я того певний, що коли промовимо козакам до серця і розуму, то заспокояться. Розуміється, що дещо треба їм дати... А якби ми взялися до них гостро, тоді, притиснені до стіни, попадуть в одчай і злучаться не лише з татарами, але й з усіма ворогами Речі Посполитої.

Ідеться про річку Вісла.

• і— І я так розумію річ,— каже один із сенаторів,— що вгода краща, ніж кривава побіда, і що, панове з кресів, мусите у дечому поступитись. '

Не поступимося ані на волос,— кричали яремівці.— Огнем і мечем винищимо прокляте козацьке кодло... По правді кажучи, на якого диявола нам козацтво здалось? Вони своїми розбишацькими набігами на турецькі землі дратують Турцію і не дають нам жити у згоді з Отто: манською Портою. Татарам посилатимемо упоминки і заживем спокійно, мов у бога за пазухою.

А коли б нам вийшла потреба з ким іншим воювати, приміром,' зі шведами або Москвою?

Нам війни не треба. Всі війни з Москвою ,і шведами ведено в інтересі короля, а не нашім. Кожна війна багато нас коштує, щораз нові податки і драчі з бідної.шляхти< Нам треба пам'ятати, що кожна війна може скінчитися невдачею і вкороченням наших, шляхецьких золотих вольностей, бо війна ведеться у нас наємним військом, котре кінець кінців піде за тим, хто йому заплатить. Воювати посполитим рушенням нам не хочеться. Бо кому ж хочеться відриватися від тихого спокійного домашнього огнища та йти на невигоди обозного жит л?

Так ваші милості,— підхопив Кисіль,— за згодою з козаками...

Не хапайся, ваша милість, за слова. З козаками — то, не є ніяка війна, лише присмирення бунту. Цього нё можна назвати * навіть домашньою війною, Ьеііигп сіотезіїсит лише епізодом присмирення непокірних під-" данців... Тих ми винищимо дотла власними силами... 1

Панове, схаменіться! — говорив Кисіль.— ВиниЩН-і ти підданців, а хто буде наші лани обробляти? Хіба самі візьмемося до рала і ціпа, а мені знову цього не хочеться. •Розумний господар не заріже вола свого, тому що йому наступив на ногу...

Пан воєвода тому не хоче війни з шизматиками, бо він сам — щизматик і йому байдуже католицька віра і костьол.

!1' Кисіль обидився:

1 Bellum domesticum (лат.)—.лише епізодом.

— Я вірно служу нашій спільній матері і за цё діждався чорної невдяки тому лише, що я придержуюся моєї батьківської віри. Показується, Що коли б я й життя моє поклав за отчизну, то й тоді не буде мені віри. Краще буде, коли я від усього відхилюся і так доживу мого віку...— Він хотів вийти, та його задержали.

— У важний мент небезпеки не годиться вашій милості покидати отчизну. Ви зробите їй велику прислугу іде не одну... А вам, панове, несовісно накидатись на вашого йевинного брата-шляхтича .з такими безосновними підозріннями?

Кисіль просльозився... Його таки обрали комісаром до козаків, бо він як православний міг найбільше зробити. Панам здавалось, що причиною повстання є ніщо інше, як справа грецької віри.

Зараз складено два листи у відповідь козакам, один від сойму, а другий від Оссолінського. Листи мав завезти у Білу Церкву Вольський.

В тім часі прийшов лист від кримського хана.