Олексій Корнієнко - Чайковський Андрій
Йому командувати в гаремі якого паші турецького над дівчатами, а не над військом. Заявляю панам, що я стою від тої мерзенної війни оподалік, розпускаю моє військо і виїжджаю з останками моєї мізерії за границі Польщі.
Тоді клякнув перед ним його довірений шляхтич Маш-кевич і, зложивши руки, мов до молитви, просив:
— Вашмосць, закликаю тебе Богом святим і його найсвятішими ранами, заверни це страшне слово, котре вбиває ойчизну. Як тебе тут не буде, то твоє імення і твоя лицарська слава перестане лякати ворога Речі Посполитої. Воно одно здержує ворога на межі Польші більше, як стотисячна армія.
Тоді вся тут приявна шляхта закричала в один голос
Не лишай нас, ваша милість, у такій потребі, не губи Речі Посполитої і шляхетства!
Не я її гублю, а сама собі могилу копає через такі безглузді розпорядки. Віддають команду в такий преваж ний мент недотепним дурням, а з другого боку, посилають до ребелянтів комісарів з тим зрадником шизматицьким Кисілем, а той пише мені молєстації, щоб козаків не дразнити і ждати на вислід його переговорів. Що ж мені робить? Піду під команду того бабія, а він накаже вибирати для його гарему найкращих дівчат на Україні... Щоб я був фальшивим пророком, але при першім зударі з хлопством ціле військо розлетиться, а пан Домінік дасть ногам знати. Нащо ж ця ганьба має впасти чорною плямою на мою чисту лицарську славу?
Ще не договорили, як служба дала знати, що якіа. пани-лицарі домагаються говорити з князем.
То були два поручники з польського війська — Ружи цький і Пржиємський, що приїхали з-під Глинян. їх зараз припустили перед князя, і Ружицький говорив:
— По наказу вищої влади ми привели під Глиняни наші коругви, де саме збирається коронне військо. І ту-ми дізналися, на превеликий наш жаль і обурення, шо команду над військом віддано аж трьом регіментарям. а на першому місці пану Заславському. Зразу вважали ми це за невдалий жарт, поки не переконалися про правду Ми готові покласти наші голови в обороні ойчизни, та хай же з тої найбільшої нашої жертви буде для не? якийсь хосен. Але класти голови під невмілою командою, яка поведе нас на заріз, нам не хочеться. Для того ми хотіли вертатися зараз додому, та ось довідались, що ваша милість є тут недалеко з своїм військом. І тому приходимо як іменем нашим, так і всієї шляхти прохати вашу милість, щоб зволив прийняти нас під свою руку З вашою милістю хочемо побідити або лицарською смертю полягти.
Ярему наче б медом помастив. Така уважливість до його особи, таке цінування його лицарського таланту розтопили, мов віск, його завзятість, і він умить змінив свою попередню постанову.
Спасибі вам, панове, за честь, яку ви мені зробили... Приймаю вас з усім товариством під мою руку дуже радо.
Слава князеві! — кричала шляхта, плещучи в долоні.— Жий нам довгий вік і веди нас до слави і до побіди...
Ружицький і Пршиємський зробили добрий початок. Від тої хвилі стали напливати до князя нові коругви. Усі команди минали Глиняни і йшли туди. Те саме робили і ті, що вже були під Глинянами, покидаючи Заславського. Навіть ті, що на соймі проти князя голосували, опинилися тут. Калиновський і Конецпольський перепросили Ярему в приявності всієї шляхти. Заславський опинився тепер ні в цих, ні в тих. Як так далі піде, то він остане без війська, і годі впаде на нього неслава, дцо не вмів удержати війська в руках, ще поки стрінув ворога. Йому прирадили поїхати до Яреми і перепроситися з ним — і він послухався. Таке упокорення завзятого ворога дуже влестило гордого Ярему. Він прийняв Заславського дуже ввічливо. Заславський говорив:
Приходжу перший до вашої милості, бо коли ойчиз-на в небезпеці, всякі привати повинні уступити набік. Надіюсь, що наші колишні непорозуміння вирівняються і забудуться на полі слави.
Вітаю вашу милість у себе в гостях і поділяю зовсім ваш погляд, бо розлам у такій хвилі був би гріхом і довів би до розгрому.
Зараз стали нараджуватися над веденням війни. Заславський розвивав перед ним свої плани, які Вишневецький приймав з погордливою усмішкою як недотепні. Помітив це гарячий сторонник Заславського — шляхтич Лащ і не втерпів, щоб не сказати:
— Не на фацеції ми тут приїхали, а щоб порадитись у важному ділі. Не заперечую досвіду і лицарської слави вашої милості, але знаю, що не всі розуми в одній сидять голові.
Ярема скипів і поглянув люто на Лаща.
— Слушно, вашмосць, говориш. Людський розум сидить у різних головах, але я думаю, що в битві повинна рішати одна голова, а не десять.
Заславський зараз поміркував, що непристойна увага його поплечника попсує справу.
І справді попсувала. Ярема став тепер дуже здержли-вий. Заславський питав його кілька разів про його думку спочув таку відповідь:
— Не знаю. Ваша милість гетьманує, не я.
Не договорились до путнього кінця, і Заславський від'їхав ні з чим. Шкода було приїздити і упокорюватися перед гордим ворогом.
Ярема через своїх шпигів знав, що у війську Хмельницького робиться. Знав, що він стягає свої сили під Костянтинів і вижидає тут хана та лагодиться вдарити на поляків. Ярема розумів, що проти такої сили не встоїться з своїми 12 тисячами. Післав Тишкевича до Заславського, щоб обидва війська з'єднались. Шляхта, що була при Заславськім, прямо змусила його до того, щоб помирився з Вишневецький. З'їхалися біля Чолганського каменя і поддали собі руки на знак згоди. Тепер Заславський рушив із своїм військом на Костянтинів. Бойового війська було у поляків 36 тисяч, а втроє стільки було панських слуг. Військо було добре узброєне, аж блистіло від багатої сріблом та золотом прикрашеної зброї. А за тим військом тяглися тисячі возів з панським добром для розкоші і вибагливого життя. На возах везли дорогі шовкові шатра, пухову постелю, кухні, ванни до купання, меди, горілки, вина, закуски, ласощі та пахощі. Кожен пан хотів себе перед другим показати, що він не якийсь там худопахолок, а магнат, що й перед королем не засоромиться. А з тим усім ішла ціла хмара пінських слуг, кухарів, кухтів, цукорників, голярів і переодягнених за хлопців дівчат. Завелися бенкети і один садився поперед другого. Про війну мало хто думав. Хіба ж то таке важке діло війна з хлопством? їх можна канчуками розігнати. Повторилося те саме, що на Жовтих Водах і під Корсунем. Пани говорили між собою:
— Господи! Не помагай ні нам, ні їм, а лише дивись, як ми з тим гультяйством справимось.
Пани бенкетували і гуляли, а за їх прикладом ішла й служба, й військо. Вони пропивали те, що їм було плачено, а на прожиток грабували дооколичне селянство. Так само робили вже і під Глинянами, а львівський арцибіскуп писав жалоби на сваволю і грабунки війська, через що його підданці зовсім зубожіли.
Ярема держався з своїм військом подальше. У нього того не було. Просте, невибагливе життя і строга дисципліна. Дехто з його війська заздрив жовнґрам Заславського, та ніхто не важився йти слідом за тамтими. Ярема часто їздив до Заславського, але від бенкетів відмовлявся і не гадав іти під команду Заславського.
Тим часом Хмельницький постягав усі загони. Вернув і Кривоніс з-під Каменця, котрого не здолав узяти. Вернув Лисенко з вовгурівцями, Ганчура з степовиками, Нечай,
Морозенко, Носач з галицькими русинами, між котрими було багато гуцулів-опришків, були там сербини, болгаои. волохи І донці.
Усього війська було у Хмельницького 150 тисяч, але правильного війська не більше ЗО тисяч. Інше все, то чернь, втікачі від панів, що назбігалися до батька Хмельницького. Хоч гетьман називав їх своєю правою рукою, та че був з них вдоволений. У тій юрбі бачив він —елемент руйнуючий, а він не бажав собі руїни України. Він знав, Що багато з них,— то безідейні товпи, яких метою є грабунок і нажива.
3 усією тою силою йшов Хмельницький на поляків, вижидаючи нетерпеливо татар, які не приходили. Поки те станеться, він зволікав. З польськими комісарами годі було зійтися, тому написав до Заславського такого листа * Вашій милості чолом б'ємо та доброго здоровля бажаємо. Примушені гнітом українських панів та позбавлені наших прав, даних нам блаженої пам'яті польськими
